Читати книгу - "Мисливці за орхідеями, Франтішек Флос"

захисту. Все це дон Фернандо знав дуже добре й тому знову повторив дону Франтішку свою пропозицію.

Дон Франтішек із вдячністю прийняв її і, задоволений, пішов до спальні, щоб теж відпочити перед завтрашньою експедицією до лісу.

Єнік і Вацлав уже спали.

V
У РОЗВІДКУ

Експедиція вирушила вранці лише після спільного сніданку. Наші троє друзів надягли добротні полотняні костюми, взули високі чоботи з м'якої шкіри, які надійно захищали ноги: відомо, що ніде немає стільки гадюк, земноводних, жаб і ящірок, як у Мексіці, а надто на Юкатані.

Дядечко Франтішек не відпускав од себе Єніка ані на крок, бо ці ліси аж кишіли дикими звірами; тут можна було надибати не лише ягуара та пуму, але й рись.

Оскільки в червні сюди прилітають із півночі перелітні птахи, дядечко пообіцяв Єнікові, що той почує в лісі багатьох співочих птахів, побачить цілі зграї різноколірних колібрі, які пурхають над квітами, немов літаючі коштовні камені або великі мінливі іскри.

На чорну роботу найняли негра Хосе: він повинен був переносити ящики, дбати про нічліг і варити їсти. Спритним індіанцям доручили збивати з верхівок дерев квіти орхідей. Цю роботу можна було доручити лише людям, які лазили по деревах, наче ящірки, стрибали з гіллі на гіллю, немов вивірки, й ночували себе на карколамній висоті, ніби мавпи або великі папуги.

Дон Фернандо разом з усією родиною провів любих йому чужинців добрий шмат дороги до лісу. А робітники дона Фернандо, які мали збудувати для мисливців у лісі хатину, супроводжували наших друзів аж у зелену хащу джунглів.

Експедицію вів пастух: він знав, у якій саме частині лісу ростуть рослини, що їх шукають ці молоді запальні чужинці.

Дорогою європейці пильно роздивлялися на оброблені поля, на яких росли кукурудза, рис, тютюн і чорні боби. У найнижчій, мокрій частині долини розстелилася плантація цукрової тростини.

— Виходить, тут нема ні картоплі, ні збіжжя, як у нас? — здивовано зауважив раптом Єнік.

— Нема, хлопчику. Тутешнім мешканцям їх заміняють батати, маніок, ямс і арум, тож за європейською їжею ніхто тут не скучає, — одразу ж відповів йому дядечко Франтішек, а потім детально почав пояснювати хлопцеві, що тут навколо росте.

— Батати, або, як їх тут іще називають, патати, — це солодкі бульби повзучої рослини. Маніок, або «маніхот», належить до родини молочаєвих; вирощують його тут тому, що коріння маніока містить у собі крохмаль, борошно кассаве і їстівне саго тапіока. Бульби ямса теж їстівні. І нарешті арум — ти бачиш його там, у тіні пальм, — рослина теж дуже корисна. Вона містить крохмалисте борошно, яке вживають тут майже в усі страви.

— Погляньте, яка краса! — вигукнув зненацька Єнік, показуючи на шереги низьких деревець, усипаних білим цвітом. Ці деревця росли поряд з високими деревами.

— Напевно, це цвітуть вишні, — зробив припущення Вацлав.

— Які там вишні! — засміявся дядечко Франтішек. — Це кавові дерева. А оті високі дикі дерева захищають їх від бур та сонця.

— Від сонця? — здивувався Єнік. — Але ж сонце їм якраз і потрібне, хіба ні?

— Сонячне тепло цим деревам потрібне, це правда, але рости вони можуть лише в тіні; пряме сонячне проміння їм шкодить. Їхні плоди схожі на наші вишні — це гарні червоно-лілові ягоди, спокусливі на вигляд, але не їстівні.

Єнік і Вацлав не переставали дивуватися.

— Якби ви запитали тутешніх людей, вони б вам розповіли, скільки праці вимагають ці плоди, коли дозріють. Їх обривають з дерев і зсипають на купи. Трохи перегодя м'якоть плодів починає гнити. В Коста-Ріці їх промивають у воді. Тому цей сорт кави називають «випрана кава». Потім ягоди висушують на гарячому сонці, а тоді робітники спеціальними машинами обдирають з них висохлу м'якоть і розривають оболонку плоду, з якої випадає двоє зерняток.

— Це ми де-небудь побачимо? — запитав Єнік.

— Так, у Коста-Ріці й у Гватемалі ти побачиш такі гори кави, що тобі аж моторошно стане.

Єнікову увагу раптом привернув пагорб, порослий сизувато-зеленими кущами. Підійшовши до кущів, він побачив, що листя їхнє м'ясисте й колюче.

— Це агави! — вигукнув Єнік. — Але вони не схожі на ті, які ми вже надибували.

— Правильно, — похвалив його дядечко Франтішек. — І вирощують їх тут не для краси й навіть не заради їхнього волокна: з них роблять національний напій «пульке».

Тільки-но дядечко Франтішек вимовив це слово, як провідник вийняв з торбини плескату пляшку й простяг йому; очевидно, він подумав, що чужинці захотіли освіжитися.

— От бачите! — засміявся Франтішек. — «Пульке» для мешканців Юкатану — чарівне слово. Тут усі охоче п'ють цей напій. Покуштуйте, може, й вам смакуватиме!

Тим часом загін підійшов до лісу й нарешті сховався в його прохолодній тіні від палючого сонячного проміння, проте дядечко Франтішек не дозволив відпочивати під деревами, хоч Єнік і Вацлав його дуже просили.

— Любі мої друзі, ви не в Чехії і не в Англії; якщо не хочете наражатися на небезпеку, то не здумайте лягати на цю пишну траву або на м'який мох. Це вам не вдома! Перш ніж лягти, треба пильно обдивитися місце, чи нема там гадюки, ящірки, скорпіона, павука або якого іншого непроханого гостя. Крий вас боже також лягати на холодну траву, якщо ви розігрілись, бо Юкатан — батьківщина гарячки, а вона, на мою думку, особливо любить чіплятися саме до білих.

Досвідчений керівник експедиції почав шукати галявину, на якій можна було б спорудити хатину; пощастило її знайти лише перед другою годиною. Пологим схилом у трав'янисту, порослу кущами улоговину біг потік, бурхливий після вчорашньої зливи. Дядечко Франтішек обрав цей схил, звернений на схід, і робітники негайно взялися до роботи.

Треба було викорчувати кущі й прогнати небажаних сусідів. Найкраще в цьому міг прислужитися вогонь. Всі квапливо метнулися увсебіч і почали зносити на купи все, що могло горіти: сухе галуззя,