Читати книгу - "День Незалежності, Петро Масляк"

бази для таких порівнянь. В СРСР майже ніхто нікуди не їздив. От Рамірес і зустрів, напевно, в Україні якусь таку супержінку, і саме цей чинник, можливо, виявився вирішальним, щоб примусити його лишитись тут. Знайдемо жінку - знайдемо й Раміреса. Інтерпол змальовує його дуже бравим чоловіком. Мені й самому було б цікаво поглянути на ту обранку гіперкілера сучасності.

- Буде виконано, товаришу майоре, - по військовому відповів молодий лейтенант і рушив до дверей.

- Зачекай ще хвилинку, - зупинив його Гурда. - На додаток, варто тобі запам’ятати назавжди: ті, кого в нашому суспільстві прийнятно вважати «хорошими хлопцями», насправді - звичайнісінькі євнухи. Необхідно любити все нове, незвідане, буквально божеволіти від щастя зламаних тобою життєвих бар’єрів, змітати всі перепони на шляху до мети, врешті-решт, покласти на себе якусь місію…

- Буде виконано, товаришу майоре, - поблажливо посміхнувся лейтенант, з жартом сприймаючи пафосні репліки командира.

- І ще. Існують досить відмінні дані про зріст Раміреса: у межах від метра двадцяти на ковзанах і в капелюсі й до двох метрів. За логікою речей, реальність буде десь посередині. У мене є інтерполівська інформація, ще з часів стажування в Данії, що його зріст становить метр вісімдесят шість сантиметрів. Нібито він якось комусь похвалився, що його зріст відповідає стандарту відбірних військових формувань фашистських СС. За думкою фахівців, саме такий зріст є ідеальним для всебічного фізичного розвитку чоловіка.

- Добре, я перевірю і цю версію. Більше розпоряджень не буде?

- Це все, можеш іти. Ні, постривай. Як ти вже напевно здогадався, ідеї у мене народжуються прямо в процесі роботи. Ще в часи стажування на Заході я склав на Раміреса невеличке досьє. В сенсі його емоційного життя і відповідних уподобань. Я тобі його передам згодом. Думаю, якщо Хосе Рамірес отаборився в нашій країні, то він просто змушений був одружитися тут на якійсь славній жіночці й осісти десь, можливо, й біля Києва, але не обов’язково. За логікою речей, він має бути їй вірним, щоб не встряти до якогось скандалу і не розкрити себе. То яка ж то має бути жінка, щоб ніколи не набридати і не приїдатися такій людині, як Рамірес? Не думаю, що такі жінки зустрічаються нам кожен день. Розповідали історії, коли супершпигуни ловились на елементарних любовних, так би мовити, речах. У нас же колись фарисеї від псевдопуританства взялися за сумнівну «чистку» еротичної сфери суспільства. Але ж відомо, що оголошення у свій час війни виноробству у США, Радянському Союзі, тощо нічого гарного цим країнам не принесло. Просто з’явилася велика кількість сурогатного пійла, самогонки, почали пити одеколон, політуру... Так і нинішнє намагання в нас знищити цілком природний інтерес до проблем статі в кращому випадку призводить до неминучих збочень, індивідуальних і колективних, а в гіршому - до масових психозів на зразок «жовтневої революції», колективізації, «культурної революції»...

«Філософ, та й годі, - вкотре подумав лейтенант. - Вже дістав своїми псевдонауковими повчаннями». - Я можу йти, товаришу майоре?

- Іди, іди, і пам’ятай, що я казав.

Ярослав Гурда і сам вірив у те, що казав. Класичний ідеаліст, він буквально попросився на роботу до СБУ, адже належав до того розряду людей, які власноруч кладуть на себе якийсь «хрест» і потім все життя несуть його, до того ж на видноті у всіх.

Ідеалізм, діставшийся йому, напевно, від матері, якимось дивом, але цілком органічно уживався в ньому з батьковим прагматизмом і цинізмом. Такий «коктейль» особливо подобався жінкам, адже робив Ярослава абсолютно не прогнозованим у висловлюваннях і вчинках. Він був щиро впевнений, що головна рушійна сила людської історії - це божевілля і масовий психоз, котрі в суспільстві безперервно матеріалізуються в ті чи інші проекти. От, скажімо, марксизм, на його думку, був впроваджений у Радянському Союзі суто силовими засобами, бо це «країна, якої не шкода». У Франції ж, Німеччині, Великій Британії, інших країнах Заходу більшість інтелектуалів, люди безперечно розумні, безглуздо мріяли про впровадження марксизму, беззастережно відкидаючи, як брехливу пропаганду, усі повідомлення про неминучі явища-супутники комунізму: концтабори, масові вбивства людей, голодомори, поголовні репресії тощо. Всі ці іноземці мріяли про якийсь міфічний рай на Землі, паралельно створюючи на ній же реальне пекло. Гурда не вірив у розум еліти і вважав, що Владімір Лєнін був правий, поділяючи суспільство на злочинців, корисних ідіотів і комуністів. Проте сам схилявся до думки, що насправді суспільство поділяється лише на дві категорії: злочинців і корисних ідіотів, цілком обгрунтовано надаючи комуністам статус злочинців.

Після трагічного випадку на яхті, пов’язаного зі знахідкою тіла Бенгалурова, Ярослав декілька разів намагався зв’язатися з Роксоланою, бажаючи продовжити легкі, приємні і необтяжливі для обох стосунки. Але молода жінка на контакт не йшла і на телефонні дзвінки не відповідала. Гурда ніяк не міг зрозуміти, що психологічно став асоціюватися у неї з розчленованим трупом Бенгалурова. А нагадування про гріх з помічником чоловіка викликало стійке містичне передчуття, що через неї таке ж трапиться і з її благовірним.

***

А за декілька років до цього дня, теж 24 серпня, Рамірес від’їжджав з Аргентини до України, як йому гадалося, назавжди. Замовлення, яке він отримав в цій країні, було для нього надзвичайно важливим і навіть доленосно визначальним. Справа в тому, що спосіб життя, який кілер вів останніми роками, досить сильно його виснажив. Хосе все частіше думав, щоб вийти на пенсію і зажити десь у глушині з чудовою, славною, веселою жінкою, яка б його щиро кохала. Він вже навіть і зустрів таку жінку, і якраз в Україні, коли якось пересиджував там черговий реабілітаційний період, після виконання завдання в Росії. Зустрів цілком випадково, а вийшло все настільки природно і органічно, що у Хосе не виникало жодних сумнівів щодо правильності свого кардинального рішення. І от тепер він бажав привезти своїй коханій сувенір на пам’ять про свою південноамериканську майже батьківщину. Такий, щоб грів душу і серце, але не дуже кидався у вічі, тобто його можна було б купити, бодай і дорого, але в Україні.

Півдня він ходив містом, але так нічого й не придбав. Назва столиці Аргентини в перекладі з іспанської означає гарне (свіже) повітря. І хоча це вже не відповідало дійсності,