Читати книгу - "Машерують наші добровольці…, Микола Лазарович"

i ставав кращим вояком, нiж австрiєць чи угорець. Один з німецьких генералів казав про УСС: «Мої баварці б’ються, як леви, а українці, як чорти»[38]. Своєю боротьбою усуси здобули чимало вiдзначень i похвал, викликали пошану й симпатiї союзникiв[39], i змусили рахуватись iз собою навiть ворогiв. Так, росiйське командування, характеризуючи стрiльцiв у секретнiй директивi, наголошувало, що це «вiдборнi вiйська, якi називають себе українцями i мрiють про вiдновлення самостiйної Малоросiї»[40]. Оце вiдчуття власної вартiсностi викликало в стрiлецтвi гордiсть, що воно власною кров’ю в тяжких боях вiдновило українську вiйськову традицiю та вiдродило забуте вже iм’я українського вояка. У результатi — український леґiон почав поступово перетворюватись iз групи розрiзнених молодих патрiотiв в єдиний органiзм, натхненний одною iдеєю.

З весни 1915 р. в стрiлецькому середовищi починається систематична iдейно–виховна та полiтична праця, що не припинялася до останнiх днiв iснування леґiону. Це пояснюється тим, що визвольна iдея передвоєнного стрiлецтва зі створенням та початком дiяльностi УСС перейшла в стадiю реалiзацiї, а тому потребувала нового осмислення й оцiнки. Зважаючи на те, що тодiшнє галицько–українське суспiльство та його полiтичний провiд не були готовими до виконання такого завдання, цю мiсiю взяла на себе передова частина стрiлецтва. Поштовхом до усталення та впорядкування згаданої працi став спiльний постiй двох куренiв УСС бiля гори Макiвки, в селах Головецьку та Грабiвцi на Сколівщині, напровеснi 1915 р.

Вияви такої роботи були й ранiше, зокрема, ще восени 1914 р. пiд час старшинських дискусiй у Ґорондi сотник Дмитро Вiтовський викладав своє бачення майбутнього України, шляхiв досягнення її незалежностi, устрою та iнших аспектiв. Пiдсумком його роздумiв був висновок: «Якаби покищо не була, без розбору, коби тiльки Самостiйна Українська Держава, Одна, Неподiльна!!!»[41]. Але тодi це були поодинокi факти — тепер же вони набирали бiльш–менш систематичного характеру.

Вiдносний спокiй на фронтi та зосередження стрiльцiв у двох сусiднiх селах сприяли встановленню тiснiших контактiв мiж вояками, ближчому взаємопiзнанню, обмiну думками й планами. Тут пiд час жвавих дискусiй на загальнополiтичнi та внутрiстрiлецькi теми стрiлецтво прийшло до переконання, що його головне завдання наспiє не тепер, у розпалi цiєї вiйни, бо вона триває за iснування австрiйської монархiї, а наприкiнцi її, коли обi ворожi сторони знесиляться i збройний виступ українцiв зможе вiдчутнiше вплинути на вирiшення української справи[42]. Вже тодi УСС почали задумуватися над майбутньою протиавстрiйською полiтичною акцiєю[43].

Разом iз цим, передова частина стрiлецтва усвiдомлювала, що якi б не були наслiдки вiйни, пiсля її закiнчення весь тягар нацiональної роботи спаде на них[44]. У стрiлецькому середовищi створили групу пiд керiвництвом сотника Дмитра Вiтовського та четаря Iвана Балюка, куди ввiйшли старшини та окремі стрiльцi, що ставили своєю метою вироблення стрiлецької iдеологiї. Було з’ясовано такi засади: «Наша мета — Незалежна i Соборна Українська Держава. Ми, вiйсько України, йдемо до тiєї мети слiдами Мазепи i згiдно iз «Заповiтом» Шевченка. Щоб ту важкодосяжну мету осягнути, треба готувати нашу молодь, виховувати її у вiйськовому дусi, в почуттi обов’язку щиро i повсякчасно працювати для добра України та в готовностi стати у вiдповiдну хвилину до збройної боротьби за неї»[45].

Тодi ж за iнiцiативою сотнi Вiтовського було започатковано стрiлецький «Пресовий фонд», що мав стати основою для створення друкованого органу, котрий поширював би самостiйницькi iдеї та гуртував навколо себе людей, головним чином пiсля вiйни. УСС мали намiр з допомогою цього органу постiйно впливати на українське громадянство «в державницькому дусi та перевиховувати його»[46]. Сам Д. Вiтовський у листi вiд 6 березня 1915 р. писав з цього приводу до члена Української Бойової Управи Iвана Боберського: «I тi хлопцi, що часом днями цiлими голодують, тi люди, якi знають, що, вернувшися додому, не будуть мати чим грiшного тiла накрити, тi люди зi своєї нужденної платнi роблять складку на свiй орган... Тими думками заражуються iншi сотнi i заряджують збiрку у себе...»[47]. Впродовж семи мiсяцiв у фонд було зiбрано 16000 крон, що дало змогу профiнансувати 44 номери часопису «Шляхи»[48], який виходив у 1915–1918 рр. як стрiлецький орган. Таким був початок дiяльностi УСС по органiзацiї систематичної нацiонально–державницької працi.

Одним iз перших виявiв, що засвiдчив iдейне зростання стрiлецької формацiї, став спiльний лист стрiльцiв сотнi Вiтовського до Президiї Союзу визволення України