Читати книгу - "Мобі Дік, Герман Мелвілл"

тлумачень підходить до одних епізодів роману, але не годиться для інших.

Згадаймо, що Мелвілла цікавили не самі кити, а людські уявлення про них. У даному раазі це особливо важливо. Білий Кит у «Мобі Дікові» існує не сам собою, а завжди у сприйнятті персонажів роману. Ми, по суті, не знаємо, який у нього вигляд насправді. Зате нам відомо, яким він уявляється Стабові, Ізмаїлові, Ахавові та іншим.

Для Стаба Мобі Дік - просто кит. Величезний білий кит, та й годі. Для Ахава Мобі Дік - утілення всього Зла світу. Для Ізмаїла - символічне позначення Всесвіту. І річ тут не тільки в тому, що Мобі Дік символічно представлений у кількох іпостасях. Річ у типі свідомості, яка пізнає його. У Стаба свідомість індиферентна. Вона тільки реєструє явища, не піддаючи їх аналізові й не намагаючись установити їхню сутність. У Ахава свідомість проекційна. Йому байдуже, який Мобі Дік насправді, Ахав переносить на Мобі Діка уявлення, що живуть у його власному мозку. Саме через це свідомість Ахава трагічна. Ахав не може знищити Зло. Він може знищити тільки сам себе.

Лише споглядальній свідомості Ізмаїла Мелвілл дає побачити істину. Ця істина з погляду ортодоксальної теології крамольна й жахлива. У Всесвіті нема сил, що спрямовують життя людини й суспільства. В ньому нема ні бога, ні провіденційних законів. У ньому - тільки невизначеність, безмірність і порожнеча. Його сили нікуди не спрямовані. Він байдужий до людини. І нема чого людям надіятись на вищі сили. Їхня доля - в їхніх власних руках.

Цей висновок надзвичайно важливий. По суті, вся філософія в «Мобі Дікові» покликана допомогти в розв’язанні питання про те, як поведуться американці в момент прийдешньої катастрофи. Оповідаючи трагічну історію «Пеквода», Мелвілл ніби попереджував співвітчизників: не ждіть втручання вищих сил. Тих сил, провіденційних законів, божественного розуму не існує. Доля Америки залежить тільки від вас!

 

 

«…коли душа поета дозріла і думка його зміцніла, природа відокремлює від нього складені ним вірші й пісні і посилає мандрувати по світу це відважне, невтомне, нетлінне потомство, якому не страшна несталість подій у нетривкому царстві історичного часу…» Ці слова Емерсона можна прикласти не тільки до «віршів і пісень», а й до будь-якого мистецького твору, в тому числі й до шедевра Германа Мелвілла.

«Мобі Дік» вирушив у самостійне плавання 1851 року. Ось уже понад сто тридцять років пливе він в океані духовного буття людства, то непомітно, майже зникаючи в глибині, то зринаючи на поверхню і привертаючи до себе загальну увагу. В останні кілька десятиріч інтерес до творчості Мелвілла буквально затопив американську критику. Монографій і книжок про нього вже нараховуються десятки, кількість дисертацій і статей давно перевалила за тисячу. Виник навіть іронічний термін «мелвіллівська індустрія», що об’єднує всі види діяльності на ниві мелвіллознавства і примушує згадати про китобійний промисел.

«Мобі Дік» зробився жаданою здобиччю критиків, філософів, психологів і навіть богословів, які виходять на велике полювання, озброївшись хто як може. Структуралісти й «нові критики» ріжуть його на шматочки делікатним скальпелем, гадаючи, що головний сенс міститься саме в шматочках і в тому, як вони складені; фрейдисти стромляють у нього гарпуни й силкуються витягти його з води (навіщо китові вода, коли вся річ у підсвідомості, придушених потягах та комплексах?); юнгіанці й міфокритика гатять по ньому гранатами з гарпунних гармат, сподіваючись відшукати в розтерзаній туші невловний «архетип». Проте Мелвіллів «Мобі Дік» наділений невразливістю легендарного Білого Кита. Його не візьмеш ні гарпунами, ні гарматами. Від критичних наскоків лишаються тільки бризки, піна та уламки, а Левіафан пливе собі далі, розтинаючи хвилі могутнім лобом.

Ряснота тлумачень «Мобі Діка» - не тільки результат умисних чи невмисних методологічних збочень. Це ще й певна закономірність, зумовлена внутрішньою якістю роману, спільна для багатьох видатних явищ світової літератури. Візьмімо, приміром, історію тлумачення невмирущої трагедії про принца датського. Яких лишень Гамлетів не перебачили глядачі за останні триста років. Були серед них літні й молоді, сильні й слабкі, вольові й безвільні, інтелектуальні й емоційні, бунтарі й конформісти. Котрий з них був «правильний»? Цілком очевидно, що така постановка питання не законна. І, звичайно, мав рацію Джон Гілгуд, твердячи, що кожне покоління повинне прочитувати «Гамлета» наново і знаходити в ньому «свої» проблеми й цінності. Те, що хвилювало читачів середини XIX сторіччя, може залишити байдужими сьогоднішніх і навпаки.

«Мобі Дік» саме така книжка. Вона не може застаріти, бо кожне нове покоління читає її по-своєму, в світлі свого власного історичного й духовного досвіду. В видавничій анотації на одну з останніх значних монографій про Мелвілла говориться, що її автор пропонує нове прочитання «Мобі Діка», яке співвідносить проблематику і всю художню систему роману «з турботами й страхами людини, що живе в кінці XX сторіччя, неминуче приречена забруднювати атмосферу, отруювати озера й річки, стирати з лиця землі природні краєвиди». 2 І це не пуста реклама. Дослідник і справді трактує роман як книжку про долю людства, якому відкриті два способи існування: в антагонізмі з природою або в органічній єдності з нею.

Мелвілловому «Білому Китові» судилося довге життя. Ще довго борознитиме він простори людської свідомості, і кожне нове покоління читачів, беручи в руки великий американський роман, може вигукнути разом з капітаном Ахавом: «Лице в лице зустрічаю я тебе сьогодні, Мобі Діку!»

 

Юрій КОВАЛЬОВ.

 

 

 

МОБІ ДІК

АБО БІЛИЙ КИТ

 

Роман

 

НА ЗНАК МОГО ЗАХОПЛЕННЯ ЙОГО ГЕНІЄМ ЦЯ КНИЖКА ПРИСВЯЧЕНА НАТАНІЄЛЕВІ ГОТОРНУ

 

 

ЕТИМОЛОГІЯ

 

(укладена одним молодшим учителем гімназії, що помер від сухот)

 

 

Той блідий учитель - у зношеній одежі й сам ніби зношений увесь: і тілом, і душею, й розумом,- і тепер стоїть у мене перед очима, як живий. Він, було, все стирав пилюку зі своїх старих лексиконів та граматик якоюсь чудернацькою хусточкою, наче на посміх оздобленою строкатими барвами прапорів усіх відомих націй світу. Він любив стирати пилюку зі своїх старих підручників: ця робота немовби делікатно нагадувала йому про те, що він смертний.

 

______________

 

 

Коли ви беретеся навчати інших і