Читати книгу - "Приказки, Руданський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але одна молодиця -
Ні, таки ховатись…
Ставить діти на припічку,
Каже їм казати,
Що матері нема вдома,
На ярмарку мати.
Сама живо під постелю,
Ноги підгинає.
Аж приходить і батюшка,
«В Ордані» співає.
І співає, окропляє
Образи й пороги,
Далі стелю і постелю -
Та й заглянув ноги.
По «Ордані» дає дітям
Хреста цілувати
Та й питає, мов не знає:
«А де ж ваша мати!»
«Пішла мати на ярмарок!
Нема вдома мами!..» -
Запищали малі діти
Різно голосами.
«То скажіть же своїй мамі, -
Й показав рукою, -
Нехай бере на ярмарок
І ноги з собою».
ПІП НА ЯРМАРКУ
Шиє собі по ярмарку
Молодчина жвавий,
Підглядає, що в батюшки
Гроші у халяві.
Та і гроші ж то хороші -
Самії дукати.
«Будь що буде, - промовляє, -
А треба дістати…»
Сюда-туда повернувся -
Вже й видумав штуку,
Підступає до батюшки -
Цмок його у руку.
«Батюшечко,- став казати,-
Вчиніть мою волю!..
Потрудіться на часочок
До краму зо мною.
Я - най богу невимовно -
Ризи вибираю,
Та сам бачу, що ні міри,
Ні пуття не знаю…»
Пішов батюшка до краму,
Ризи вибирає;
Вибрав самі щонайкращі,
На себе вбирає.
А той присів коло нього,
Ніби поправляє,
А тут тілько від калитки
Ремінці збирає.
Шарп калитку - та у ноги…
Піп до нього хоче,
А купець його за ризи:
«Пагади, панотче!»
Заким отець повернувся,
З себе ризи скинув -
Молодчина з його грішми
Десь, як вітер, згинув.
ЧОРТ
Приглянувся ксьондз-добродій
До чужої жінки.
Що день божий посилає
Фіги та родзинки…
Посилає, все питає,
Коли згода буде.
Коли її чоловіка
Удома не буде…
Але жінка не [з] тих жінок:
Подарунки брала,
А ксьондзові усе-таки
Слова не давала…
Далі видить - треба дати,
Нічого робити!
Тілько собі замишляє
Ксьондза підголити…
Каже мужу. Муж навмисне
Зрання виїжджає,
А вона тут повну скриню
Сажі насипає…
Насипала, зачинила,
В печі розпалила
Та нібито на вечерю
Ксьондза запросила,
Ксьондз приходить, габіт з себе!..
Жарти починає…
Помаленьку-помаленьку -
Ба вже й обіймає…
Помаленьку-помаленьку -
Ба вже і за діло…
Аж тут раптом коло хати
Щось загуркотіло!..
«Ах, нещастя! - жінка каже,-
Кінець мого віка!
Чи ж не лихе притащило
Мого чоловіка!
Іскидайте живо шмаття,
Голі розбирайтесь,
Та от скриня коло лави,
У скриню ховайтесь!..»
Ксьондз скидає, й помагав
Сама господиня,
І в минуті з голим ксьондзом
Зачинилась скриня.
Входить в хату і господар,
Нібито не знає;
Стелиться собі на скрині
Та й спати лягає…
Лежить собі на тій скрині
Та й почав казати:
«А що, жінко, завтра, - каже, -
Тра скриню продати.
Коло нас тут недалеко
Торговиця буде.
Повезу її до лиха,
Може, куплять люди!»
«Нащо тобі продавати? -
Каже молодиця.-
Нехай собі буде вдома,
Може, пригодиться!»
«Пригодиться-пригодиться…
А знаєш мовчати?
Та ж не твоя, моя скриня!
Я хочу продати!»
І обоє господарі
Разом замовчали;
Замовчали, помирились
Та й позасипали…
Устав рано пан господар,
Коні запрягає,
Вивалює на віз скриню,
Коні поганяє.
Їде собі на ярмарок
Скриню продавати…
Але їде й пан з жоною
До костьолу, знати…
Оглядає та й питає:
«Що везеш, Іване?»
«Везу скриню, - Іван каже, -
В скрині чорта, пане!»
А тут пані обернулась
Та й панові каже:
«Рорros, duszko, tego chloра,
Niechaj on pokaze» [6]
«А який то чорт у тебе?
Покажи, Іване!»
«Дайте хіба рублів копу,
То покажу, пане!»
Вилічив пан йому гроші,
Іван ізлізає,
Кладе гроші у кишеню,
Скриню відмикає.
Як вискочить ксьондз із сажі!.
Боже, твоя воле!
Світу божого не бачить,
Біжить через поле!..
А тут пані у долоні:
«Аch, moje serduszко!
Рораtrzaj sie, popatrzaj sіe!
Jeszcze j samiec, duszко!» [7]
ЩО КОГО БОЛИТЬ
Плачуть діти коло тіла!
«Мати ж наша, мати!
А хто ж тепер нас без тебе
Буде годувати?
Хто нас буде голубити,
Доглядати вдома?»
Мужик стоїть, підіперся,
Хлипає, сірома!..
«З ким же татко будуть спати?..»
Він аж похилився:
«Але ж, але ж, мої дітки!..» -
І слізьми залився…
ТОЙ, ЩО НАД НАМИ
Стоїть козак коло груші
Дівку підмовляє.
А дівчина, як калина,
Полум’ям палає.
Зчервоніло повне личко,
Відскочили груди…
Отак дала б, та боїться,
Що то послі буде.
«А що, - каже, - як я буду
Дитиноньку мати?
Хто пригорне сиротину,
Буде доглядати?»
Козак жваво обіймає
Дівчину руками.
«Не журись, дівчино, - каже, -
А той, що над нами!..»
А із груші старий батько:
«О бісова мати!..
То ви будете робити,
А я годувати?!»
Як почули молодята -
Та від батька в ноги:
Дівча в хату з переляку,
Козак - за пороги…
18 апреля
САМА УЧИТЬ
Біжить дівка; в руках курка,
Сито під пахвою.
Аж дивиться - спочиває
Козак під вербою.
Розпалилася дівчина,
Гвалтом чогось хоче:
То підійде, то загляне
Козакові в очі.
То пуститься утікати,
То знов підступає.
«Та чого ж ти утікаєш?» -
Козак промовляє,
«Який змисний!.. Утікаєш!..
Еге!.. Не втікати?!
Я вже бачу, що ти хочеш!
Бодай не казати!..»
«Та дурна ти! Втекла б курка!
Як тут що зробити?»
«Який змисний!.. Втекла б курка?!
А ситом накрити!..»
Не знав козак, що робити, -
Сама научає…
Козак живо видер курку,
Ситом накриває.
Кладе дівку під вербою,
Зміряв, як годиться…
Пішла дівка дорогою -
І не нахвалиться…
18 апреля
УКАЗ
Їде козак дорогою,
Дівку надибає;
Вийняв папір з-за пазухи
Та й її читає:
«І прочая, і прочая…
По сему указу
Кожна дівка козакові
Довжна дать по разу!»
«Чуєш, дівко, що в указі?»
«Та чую, козаче».
І вже ж рада-то, псяюха,
Аж мало не скаче!
Ізліз козак, покріпився,
На коня сідає,
А дівчина підійнялась
Та й ще забагає:
«А приглянься-но, козаче,
До того указу:
Чи нема там написано,
Щоб іще по разу?»
18 апреля
ЧИ ДАЛЕКО ДО КИЄВА
Питаються якось хлопця
Подорожні люди:
«Чи багато верстов, сину,
До Києва буде?»
«А не знаю, - хлопець каже, -
Було вісімнадцять,
Тепер менше, либонь, стало,
Здається, сімнадцять!»
«Що ж то, сину, за пригода
Така прилучилась?»
«Та пригода не пригода -
Верства повалилась!»
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Приказки, Руданський», після закриття браузера.
