Читати книгу - "Гауф. Переклади, Олександр Олесь"

злої баби.- Дайте тільки мені для юшки деяких речей, а особливо жиру із дикого кабана, корінців і яєць, а для кльоцок різного м’яса, топленого гусячого жиру, трошки вина, імбиру та однієї травички, що зветься «потіш моє черево».

- Та ти справді вчився кухарству у якої-небудь чарівниці,- закричав здивовано старший кухар.- Про травичку цю ми ніколи й не чули.

- У всякім разі, ви йому принесіть усе, що він скаже, і дайте йому змогу самому приготувати сніданок. Сподіваюсь, що ви не будете йому допомагати.

Старший кухар скорився. Карлик велів, щоб усе було зроблено по його бажанню і поставлено в піч, але сам він до печі ледве діставав носом, і тому довелося підставити два стільці, на них покласти мармурову дошку, а вже на дошку поставити карлика. Коли все це було зроблено, карлик звелів поставити на жар обидві страви і варити їх доти, доки він знайде потрібним. Пройшло досить багато часу.

- Стій! - нарешті крикнув карлик і, відставивши ринки, попросив дозорця покуштувати.

Дозорець підійшов до печі, взяв ложку і, покуштувавши, ледве не закричав: «Оце так-так! Забожусь, що такого смачного я нічого не їв зроду!»

Покуштував і кухар.

- Що й казати, навдивовижу смачно! - похвалив він.- Ну й травичка! Я певен, що від травички це залежало!

В цю хвилину в кухню ввійшов камердинер герцога і сказав, що час уже подавати сніданок. Карлик поклав кльоцки на срібний полумисок, а юшку вилив у миску, і все це було віднесено в їдальню. Карлика ж дозорець узяв до себе в кімнату і завів з ним розмову. Поснідавши, герцог звелів покликати дозорця і сказав йому:

- Я завжди був задоволений твоїми кухарями, але сьогоднішній сніданок був надзвичайний. Скажи, будь ласка, хто готував його? З того часу, як я займаю місце моїх прадідів, мені ще не доводилось їсти нічого подібного. Я хотів би подякувати кухареві і послати йому декілька червінців.

- Історія цього кухаря надзвичайна! - сказав дозорець і коротко розповів герцогу все те, про що ми уже знаємо з цієї книжки.

Герцогу схотілося глянути на карлика, і, коли його привели, герцог став розпитувати - хто він такий і звідки зайшов сюди.

Яків не хотів розповідати про те, як він був заворожений злою бабою, як він служив у неї білкою, але все ж таки коротко мусив сказати, що він остався сиротою, без батька і матері, і випадково вивчився куховарству у однієї старої жінки.

Герцог не розпитував більше. Він, очевидно, не дуже цікавився долею карлика і головну увагу звертав на його зовнішність.

- А чи не хочеш ти найнятися до мене? - спитав герцог.- Я дам тобі на рік 50 червінців, одне празникове убрання і два буденних. За це ти мусиш щодня подбати про мій сніданок та наглядати за кухнею і за тим, щоб усе як слід було подано на стіл. У мене так заведено, що кожний із моїх прислужників має своє прозвище. Тебе ми прозвемо Носом. Через деякий час, звичайно, дивлячись на те, як ти себе будеш поводити, я зроблю тебе помічником дозорця над кухнею.

Карлик Ніс дуже зрадів від слів герцога, упав перед ним, поцілував йому ноги і побожився служити йому вірою й правдою. Почуваючи себе спокійним і забезпеченим, Ніс зразу взявся за діло розумно, обачливо і дотепно. Герцог був дуже задоволений, і з того часу, як Ніс став у його за кухаря, він завжди їв з великою охотою. Раніше, бувало, він нервувався і сердився за обідом або за сніданком, а тепер зробився він спокійним, веселим і взагалі задоволеним життям. Слава про надзвичайного кухаря неслася далеко. Він швидко став справжнім дивом у місті, і багато людей навмисне ходило в герцогську кухню, щоб мати змогу хоч одним оком глянути на маленького карлика і подивитися, як він готує різні страви, а деякі поважні вельможі навіть добилися того, що герцог дозволив їм посилати своїх кухарів учитись у карлика.

Так пройшло два роки. Карликові жилося дуже добре, і він почував би себе зовсім щасливим, коли б не сумував за батьком та матір’ю. Одноманітно минали дні, день за днем, і може б, вони ішли ще так довго, коли б не трапився надзвичайний випадок. Треба сказати, що карлик усе вмів дуже поцінно купити і тому щотижня декілька разів ходив на базар за всякою всячиною.

Прийшовши колись в пташиний ряд, він став вибирати гуску і звернув увагу на літню жінку, яка продавала гусей та качок і не закликала покупців так, як інші. Він підійшов до неї і, відібравши трьох найжирніших гусей, купив їх разом з кліткою, скинув все на плечі і швидко пішов додому.

По дорозі він звернув увагу на одне досить чудне явище. В той час, як двоє гусок кричали, гелготали і билися об клітку, як це часто буває з ними, третя сиділа тихо, наче замислившись, зітхала і охала, як справжня людина.

- Мабуть, заслабла, або хто прибив її, треба буде швидше зарізати,- голосно проговорив він сам до себе, але як він здивувався, коли гуска відповіла йому виразним людським голосом:

Як ти різать мене станеш,

Я тебе вкушу.

А як шию мені звернеш,

Зразу задушу.

 

Карлик злякався, випустив клітку з рук і угледів, що гуска дивиться на його розумними, ясними очима.

- Оце так-так! - закричав Ніс.- Гуска розмовляє! Не турбуйся, товаришко, ми тебе не станемо різати. Такого рідкого птаха варт пожаліти... Ось я поб’юсь об заклад, що ти, шановна гуско, була колись людиною,

- Ти вгадав, карлику,- відповіла гуска.- Я родилася гарненькою маленькою принцесою і, лежачи в моїй пишній колисці, ніколи й не гадала, що попаду коли-небудь на кухню до якого-небудь герцога.

- Будьте спокійні, ваша світлість, вам не зроблять ніякого зла. Я збудую вам найнебезпечніше помешкання в моїй власній кімнаті і при найменшій змозі розмовлятиму з вами. Прислужникам скажу, що вигодовую вас особливими травами на те, щоб колись догодити сніданком пану герцогу. Звичайно, при першій змозі я вас випущу на волю.

Гуска подякувала доброму карликові, який виконав усе, що обіцяв їй. Двох інших гусок він зарізав того ж самого дня, а для царівни зробив помешкання в своїй кімнаті