Читати книгу - "Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми, Бор Стенвік"

призначений очолити розробку камуфляжу для військових під егідою австралійського Міністерства внутрішньої безпеки. Військове керівництво його проігнорувало і не дало йому можливості ознайомитися зі станом справ та здійснити вплив на роботу з окамуфляження армії. Як зоолог, Дакін вважав, що солдати повинні вчитися у тварин, і пропонував, наприклад, аби солдати прикріплювали гілочки та листя до своїх шоломів так само, як краби використовують водорості на панцирі. На жаль, військові, за словами мистецтвознавиці Енн Еліас, схильні пов’язувати «свою самооцінку та навіть мужність [4] з переконанням, що люди стоять вище тварин».

У цей час багато хто в армії також був переконаним, що в камуфляжі є щось жіночне і боязливе, він для слабких, кому потрібно ховатися. І байдуже, що слово «камуфляж» походить з кримінального середовища Франції, де бандити ховались від поліції, шахраювали, обкрадали та обманювали. Погіршило ситуацію і те, що камуфляжні відділи здобули «мистецьку» репутацію, оскільки в усьому світі до роботи над маскуванням залучали художників. Для армійських вух це звучало, як картини з квіточками та поезія, і ще менше допомагало те, що самі камуфляжисти жартома називали себе «камуфляжними квіточками».

Камуфляжна команда Дакіна зазнавала спротиву хоч би куди їх направляли, у них не було ніякого офіційного статусу, і тривалий час їм не було дозволено носити військову уніформу, тож вони ходили у цивільній одежі поміж інших, одягнутих у хакі. Доволі сумна доля для тих, чия основна експертна роль полягала у забезпеченні злиття з довкіллям. Камуфляжисти будь-що намагалися переконати генералів, що камуфляж достатньо мужній і що обманні маневри відігравали особливу роль під час атак, аби збити з пантелику противника та зробити його вразливим. Аби підкреслити агресивний потенціал камуфляжу, на емблему вони обрали тигра, а коли врешті-решт самі отримали уніформи, то носили нашивки з головою тигра на передпліччях. Зображення тигра використовувалося також на плакатах та інших атрибутах і супроводжувалося девізом «Тигр крадеться, ЩОБ АТАКУВАТИ!»

Попри все австралійська армія показала значні вміння у мистецтві маскування: найуспішніший обманний маневр у війні, «операція Хакні», був проведений так, що Дакін і його колеги навіть не здогадалися. У 1943 році японські війська були витіснені з острова Ґуденаф, проте австралійці побоювалися, що вони знову повернуться, і розпочали масштабну операцію, аби створити враження, що острів окупований військовим загоном. Вони імітували обмін фейковими телеграмами та повідомленнями, активна діяльність у повітрі та на воді сигналізувала про «розміщення на острові», крім того, було виставлено значну кількість макетів таборів, гармат та солдатів. Вони встановили навіть фальшиві задимлені польові кухні та пральні для доповнення картини. Як і в багатьох інших місцях, фальшиві гармати були обтягнуті маскувальними сітками. Але рівно настільки, аби їх можна було помітити та сприйняти за справжні.

«Операція Хакні» була засекреченою і для австралійського народу з міркувань побоювання присутності скрізь подвійних агентів. Пресі наказали повністю утриматися від будь-яких згадок про маскувальні операції армії. Робочі військові звіти свідчили про те, що скепсис військових щодо камуфляжу почав розсіюватися з початком втілення маскувальних заходів. Офіцери повідомили солдатам, що операція закарбується в історії австралійської армії, а в одному з військових звітів доповідалося, що «чоловіки, які виконували маскувальні роботи, виявили особливий інтерес та ентузіазм, іноді їхні зусилля вражали. В одному з наметів, наприклад, було правильно застелене ліжко та манекен, який сидів та читав. Якийсь з транспортних засобів містив манекена на водійському сидінні, і ще одного, який опирався на авто в такій позі, яка хоч і нагадувала військового, то явно і здалеку видавала австралійця».

Союзницькі ілюзії

Ще більше відомими є військові обманні маневри, до яких вдавалися в Африці під час Другої світової війни. Німецькі фахівці були вже добре знайомі з камуфляжними літаками, вдома в Німеччині вони побудували навіть цілі фальшиві міста, щоб ввести в оману ворожі розвідувальні літаки. Тож стратегія союзних сил полягала не просто в блефі, а в подвійному, а то й потрійному обмані. Наприклад, де-не-де вони встановлювали фальшиві танки, вичікуючи, поки противник їх помітить і зрозуміє, що ті не справжні. Потім вночі міняли танки на справжні. Тож вони мали цілу танкову колону, замасковану для відкритої місцевості, що походила на фальшиву. Ще одним фокусом було маскування танків під вантажівки і навпаки. Так само вони могли чинити і з гарматами: виставляти ряд справжніх, а потім вночі міняти їх на фальшиві. Фальшиві гармати були замасковані так само, як і справжні. Крім того, як і під час «операції Хакні», задля підсилення реалістичності вони застосовували пошарпаний камуфляж. Тобто несправжній камуфляж, замаскований під камуфляж.

Англійці значно частіше від австралійців послуговувалися обманними маневрами. Одним з найбільш обговорюваних камуфляжних офіцерів того часу був Джаспер Маскелайн, справжній фокусник з родини відомих ілюзіоністів. Після війни Маскелайн описав свої витівки в книзі «Чари: цілком таємно» (Magic: Top Secret) – збірці екстравагантних історій обманів, на кшталт тієї, як Маскелайн замаскував весь Суецький канал за допомогою кількох дзеркал і прожекторів. Пізніше, коли витівки Маскелайна були досліджені більш детально, виявилося, що з того всього найближчим до правди було хіба те, що він таки був залучений до роботи над макетами танків, та згодом його відправили розважати солдатів картковими фокусами.

Сам Маскелайн та його попередні біографи, звісно, добряче перебільшували, але вони добре відчували, що пробуджує цікавість громадськості: харизматичний джентльмен-шахрай, що замилює очі ворогові. «Ми розумніші за них» – ось що доводили історії про успішні обмани та маскування. Однак принаймні до недавнього часу ці історії повин­ні були подаватися добре збалансованими, аби уникнути клейма «не чоловічих вчинків». Обманні маневри мають все ж кращу репутацію за маскування. Що одне, що інше є формами обману і працює завдяки спрямуванню уваги в неправильному напрямку – втім, мабуть, більш винахідливим способом вважається створювати привабливу ілюзію, ніж просто вдавати, що тебе не існує. Через такі переконання і «виїхали» міфи про Маскелайна: ніхто не асоціював би фокусника з тим, хто ховається, все ж таки його місце на сцені.

Наші колективні уявлення про гострий розум шахраїв та їхню готовність відкрито вести протистояння регулярно можна спостерігати в більшості американських бойовиків. Там головний герой здебільшого володіє вмінням не тільки вправно махати кулаками, а й вдаватися до хитрощів. Навіть такий здоровань, як герой Арнольда Шварценеггера у стрічці «Хижак», вдається до обмазування себе багном та розставляння пасток. З іншого боку, Шерлок Голмс у виконанні Роберта Дауні у сучасній версії фільму також володіє гострим розумом, але і значними запасами вогнепальної зброї та бойовим мистецтвом, тож готовий зустріти суперника в чесному поєдинку. Наше захоплення розумом змушує вболівати за героя,