Читати книгу - "Дракула"

що вам потрібно. Коли будете готові, то заходьте до кімнати, де на вас чекатиме вечеря.

Світло, теплó та влаштований графом чемний прийом майже розвіяли всі мої страхи та сумніви. Прийшовши після цього до нормального стану, я виявив, що помираю від голоду, тож, наспіх переодягнувшись, я пішов до сусідньої кімнати.

Там на мене уже чекав накритий стіл. Мій господар стояв, спершись на камінну облямівку; узрівши мене, він граціозним помахом руки запросив мене до столу і сказав:

– Прошу вас, сідайте і пригощайтеся як вам заманеться. Сподіваюсь, ви вибачите, що я не приєднуюсь до вас, але я вже пообідав; до того ж я ніколи не вечеряю.

Я передав йому запечатаного листа, якого ввірив мені містер Хокінс. Граф розкрив його і прочитав із серйозним виглядом на обличчі, а потім, чарівно посміхнувшись, дав почитати мені. Принаймні один пасаж цього листа викликав у мене трепет задоволення:

«Я дуже шкодую, що напад подагри, від якої я постійно страждаю, на певний час повністю позбавив мене можливості подорожувати; але я радий, що маю змогу послати до вас повноцінну заміну, людину, котрій я цілком довіряю. Це – молодий чоловік, сповнений енергії і своєрідного таланту, до того ж – дуже старанний. Він – розсудливий, стриманий і мовчазний; під моїм керівництвом він змужнів і став відповідальним працівником. Цей молодий чоловік під час свого візиту надасть вам всіляке сприяння, керуючись вашими вказівками у всіх справах».

Граф підступив до столу, зняв кришку з однієї тарелі, і я з величезним задоволенням заходився наминати надзвичайно смачну смажену курку. Окрім неї, я з’їв іще трохи сиру та салату, випив два келихи з пляшки токайського вина – оце й була моя вечеря. Поки я ласував нею, граф багато розпитував мене про мою подорож, і я поступово розповів йому все, що зі мною трапилося.

На цей час я вже встиг закінчити вечерю і, за бажанням мого гостинного хазяїна, присунувши крісло до вогню, закурив сигару, яку він мені запропонував, вибачившись при цьому, що сам не палить. Тепер я мав нагоду роздивитися графа і дійшов висновку, що той має вкрай незвичайний зовнішній вигляд.

Його обличчя вирізнялося рішучим і вольовим орлиним профілем, з високим переніссям і дивовижно вигнутими ніздрями тонкого носа; високий лоб мав куполоподібну форму; волосся на скронях було рідким, зате в інших місцях – надмірним. Надбрівні дуги він мав масивні, вони майже зрослися над переніссям, а кошлаті брови кучерявилися від власної надмірності. Рот – наскільки я зміг роздивитися його під густими вусами – мав тверду лінію і досить неприємний вигляд; це враження посилювали надзвичайно гострі зуби. Вони виступали над губами, навдивовижу яскравий червоний колір яких свідчив про неабияку життєву силу в чоловікові такого похилого віку. Що ж стосується інших рис його обличчя, то вуха були блідими і мали надзвичайно гострі вершечки, щелепа – широкою і вольовою, а щоки – пружкими, хоча й трохи впалими. А взагалі обличчя графа було надзвичайно блідим.

Ще раніше я встиг поглянути на руки, які граф тримав на колінах, і у світлі вогню вони здалися мені досить витонченими і білими; але тепер, придивившись до них пильніше, я пересвідчився, що його руки були доволі грубими і мали короткі й товсті пальці. Як це не дивно, але в центрі долонь росло волосся. Гостро обрізані нігті були довгими і красивими. Коли ж граф нахилився до мене і доторкнувся руками, то моїм тілом пройшла дрож, яку я не зміг стримати. Може, це сталося через його згубне дихання, але мною заволоділо відчуття непереборної відрази, котре, як би я не старався, приховати не зміг. Вочевидь, помітивши це, граф подався назад і з якоюсь недоброю посмішкою знову усівся зі свого боку каміна. Деякий час ми обидва мовчали, а коли я поглянув у вікно, то помітив перші слабкі проблиски прийдешнього світанку. Здавалося, скрізь панувала якась дивна непорушність і безмовність, але прислухавшись, я почув завивання численних вовків, котре долинуло звідкілясь ізнизу, з долини. Очі графа засвітилися, і він мовив:

– Тільки-но послухайте – це діти ночі. Яку чудову музику вони творять!

Але, мабуть, побачивши на моєму обличчі здивований вираз, він тут же додав:

– Гай-гай, пане, вам, мешканцям міста, не дано збагнути почуттів мисливця.

Потім він підвівся і сказав:

– Але ж ви, напевне, дуже стомилися. У спальні все приготовано для вашого відпочинку, а завтра можете спати стільки, скільки вам заманеться. Я мушу їхати і повернуся аж після полудня; тож міцного вам сну і приємних сновидінь.

Чемно вклонившись, граф сам відчинив мені двері до восьмикутної кімнати, і я зайшов до своєї спальні.

Мене звідусіль оточує море химерних речей, мене гризуть сумніви, мене мучить страх; на думку мені спадають дивні речі, у яких я сам собі боюся зізнатися. Борони мене Боже – хоча б заради дорогих мені людей!

7 травня. Знову ранній ранок, але останню добу я тільки й робив, що насолоджувався відпочинком. Я прокинувся аж під вечір; мене ніхто не будив. Вдягнувшись, я пішов до кімнати, де ми учора вечеряли, і знайшов там на столі накритий для мене холодний сніданок, каву ж, щоб вона зберігала тепло, поставили у горнятку на кам’яну плиту в каміні. На столі лежала картка з написом:

«Мушу на деякий час вас покинути. Не чекайте на мене. – Д.» Тож я всівся за стіл і добряче попоїв. Поснідавши, я почав шукати дзвінок, щоб повідомити слуг про закінчення сніданку, але не знайшов. У цьому помешканні якимось дивним чином явно бракує деяких речей, незважаючи на більш ніж достатню кількість ознак багатства, котрі мене оточували. Настільний сервіз виготовлений із золота, до того ж так красиво і з такою майстерністю, що коштує, мабуть, цілу купу грошей. Штори, оббивка крісел та диванів, а також портьєри мого ліжка зроблені з щонайдорожчих і щонайкрасивіших тканин; певно, в ті часи, коли їх виткали, їм ціни не було, бо на вигляд їм сотні років, а збереглися вони пречудово. Щось подібне мені довелося бачити в Гемптон-Корт, але ті тканини були зношеними, протертими і поїденими міллю. Але, незважаючи на це, в жодній кімнаті немає дзеркала. На моєму столі немає навіть туалетного люстерка, і мені довелося витягти зі своєї валізи маленьке дзеркальце для гоління, щоби мати змогу причесатися чи поголитися. Я ще досі ніде не бачив жодного слуги і окрім вовчого виття не чув ніякого іншого звуку. Коли я поїв – не знаю, звати це сніданком чи обідом,