Читати книгу - "Невинна для мажора, Ольга Суниця"

Розділ 4

Швидко спускаюсь по сходах вниз, знаю, що він йде за мною, але не оглядаюсь. Стас хоче збити мене з толку, щоб я його боялась і трималась подалі. У вітальні одягаю куртку і прямую до дверей.

-         Настю, ти куди?

Поміж гостей з'являється мама і підходить до мене. Її коротке волосся вкладене у красиву зачіску, а яскравий червоний костюм дуже їй личить. Вони з тіткою сьогодні цілий день готувались до цього свята.

-         Їду з Ігорем у бар, трохи розважимось, - намагаюсь говорити спокійно, не показувати хвилювання, котре ніяк не можу вгамувати після розмови з старшим братом.

-         Ви тут нудьгуєте, розумію, - киває вона і посміхається. - Добре, що ти не одна. Гарно проведіть час.

-         Обов'язково, - промовляю і швидко виходжу на двір.

Яскраві ліхтарі освітлюють подвір’я, переповнене дорогими машинами. Я вдихаю морозне повітря, заспокоюю нерви і крокую сходами вниз, ступаю на очищену від снігу тротуарну плитку. Біля однієї з машин помічаю Ігоря, він дивиться на мене і терпляче чекає. Позаду чую гуркіт дверей, розумію, що це вийшов Стас, тому прискорюю хід.

-         Все гаразд? Ти якась схвильована, - помічає Ігор, коли я опиняюсь біля нього.

-         Все просто чудово, - видавлюю посмішку і тру пальці від холоду. Мороз бере добрий. - Їдемо?

Він киває і відчиняє для мене дверцята своєї машини.

-         Взагалі то, поїдемо на моїй, - чую в стороні голос Стаса.

Повертаюсь і бачу, як він прямує до іншого ряду машин.

-         А як ми з Настею захочемо поїхати додому, а ти залишишся? - обурюється Ігор.

-         Замовите таксі, яка проблема? - хмикає той і відчиняє дверцята, сідає за кермо чорного позашляховика.

Ігор не сперечається, і як би мені не хотілось, змушена сідати з ним у машину Стаса. Я займаю переднє сидіння і всю дорогу ні разу не повертаю голови в сторону водія. Образа за його витівку ще досі жевріє і не дає спокійно на нього дивитись.

Розваги в нічному клубі в самому розпалі. Ще здалека відчуваю, як гепає музика крізь товсті стіни і проходить вібрацією по всьому тілу. Уявляю, як там в середині. Напевно можна оглухнути.

Ми залишаємо машину і йдемо до входу. Біля дверей нас зустрічає здоровенний лисий мужик у чорній шкіряній куртці. Він бачить Стаса і ввічливо з ним вітається. Напевно охоронець.

А потім ми попадаємо всередину і швидкий ритм музики заповнює кожну клітку мого тіла. У барах я бувала частенько, але саме в такому як цей небула ніколи. Перше, що я помічаю, це подіум освічений приємним світлом. У його центрі шест, а навколо нього в’ється напівроздягнена дівчина. Із одягу на ній лише коротесенька спідниця і чорні рукавички. Вона граційно вигинається в такт музики, час від часу гладить оголені груди і крутиться навколо шесту.

-         Це що стриптиз-бар?! - викрикую до Стаса, намагаюсь перекричати музику.

Він не відповідає. Або не чує, або робить вигляд, що не чує. Йде вперед впевнено, по-хазяйськи, минає юрби відвідувачів, виляє між переповненими столиками і нам не залишається нічого, як слідувати за ним.

Ми займаємо вільний столик у дальньому кутку зали під стіною. Це місце трохи віддалене від усіх інших і навіть музика здається гепає тихіше. Стас вмощується на кутовий шкіряний диванчик і величаво спирається на спинку, розправляє свої широкі плечі. Ми з Ігорем сідаємо навпроти, тулимось одне до одного і ніяково розглядаємо все навколо.

До нас оперативно підходить офіціантка.

-         Вітаю, що будете пити? - вона широко посміхається, проводить поглядом по нас і зупиняється на Стасі.

-         Принеси нам коньяку, а дівчині коктейль, - ввічливо говорить власник бару. – Дякую, Ліно.

Вона мить дивиться на нього палаючим поглядом, а потім киває і покидає нас. Я безцеремонно розглядаю її. Пишногруда блондинка одягнена в короткий чорний шкіряний топ і і таку ж спідницю, котра ледь прикриває зад. Вона активно виляє стегнами, чим привертає увагу всіх чоловіків, котрі знаходяться поруч. Шукаю поглядом інших офіціанток і розумію, що це їх робоча форма. Вони усі у такому одязі.

Дивлюсь на Стаса з широко розкритим ротом, навіть не знаю, що сказати. Він ловить мій погляд і задоволено посміхається. Я ж тобі казав — шепочуть його очі.

-         Я навіть не здогадувався, що в тебе стриптиз-бар, - шокований Ігор нарешті подає голос.

-         Бо ти не цікавився, - хмикає брат. - Такі розваги не для тебе.

-         Чим тут захоплюватись, - гидливро кривиться Ігор. - Всі ці оголені дівчата просто не поважають себе. От як їй не соромно показувати своє тіло всім цім чужим чоловікам?

Він показує на стриптизерку і я затримую на ній погляд. Не розумію реакції Ігоря. Він же чоловік, йому повинно подобатись оголене тіло такої красивої жінки. Навіть мені вона здається привабливою і сексуальною. Її легкий звабливий танець заворожує. Так як вона рухається, змушує з захопленням дивитись і відвести очей все далі стає важче. Я починаю навіть їй заздрити. Такі ідеальні форми не кожен має. А її вираз обличчя підказує, що ця робота їй подобається.

-         Ти якби знав, скільки вона отримує за ніч, то не говорив би про неї так, - задоволений реакцією брата, хмикає Стас.

-         І скільки? - повертаю увагу до своїх супутників.

-         Достатньо, щоб дозволити собі речі, котрі не може купити працівниця будь-якої престижної фірми, - він пропалює мене поглядом наскрізь. - Що Настю, зацікавилась? Хочеш спробувати?

Напевно, він щось прочитав на моєму обличчі, бо задоволено посміхається.

-         Що ти пропонуєш їй? - обурюється молодший брат. Він нервується, явно почуває себе не в своїй тарілці. - Це ж торгівля тілом, а не робота. Настя взагалі не буде тут працювати. Я якби знав, то ми навіть сюди б не приїхали.

-         Від коли це ти почав вирішувати за неї? - дивується Стас, а потім нахиляється і спирається ліктями на стіл. Його погляд знову зупиняється на мені. - Сама вирішуй. Але я тебе попереджав, що робота не для тебе.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍