Читати книгу - "Ти отруїв мене собою, Валерія Дражинська"

4

Два дні пролітають непомітно та спокійно для моєї душевної рівноваги. Анін наречений, подумки я намагаюся його так називати, після нашої зустрічі в холі на моєму горизонті поки що не з'являвся. Чому раділа моя світла сторона, темна ж була іншої думки. Він жив у готелі. У ніч після клубу залишився ночувати в будинку. Аня задоволена поділилася, що ледве його вмовила, в цьому плані грецька натура була принциповою, але наполеглива наречена змогла заманити його. Намагалася розповісти й подальші подробиці, але я її досить різко осадила. Мені ще для повного щастя подробиць їхнього інтимного життя не вистачає.

Ці дні ми валялися біля басейну. Один раз вибралися на екскурсію до міста. Влаштували шопінг. Повечеряли в ресторані. Нам було весело втрьох.

З приводу майбутнього весілля Аня не переймалася, все довіривши організаторам. Сукню вибрала та вільна від клопоту. У Києві та Греції підготовка йшла повним ходом. Мені здається, що їй взагалі було все одно на самі церемонії у двох країнах, головне вийти заміж за коханого. Ось це я розумію підхід!  

Сьогодні повертається батько Антона. Було вирішено організувати пікнік на задньому дворі будинку в тісному, але ще не сімейному колі. Наречений, ясна річ, теж буде присутній. Щойно дізналася про це, почала морально готуватися. Але кляте передчуття заважало всім настроям. Ще й Антон ходив злий, доступ до свого тіла я йому закрила. Ну не могла я займатися з ним сексом. Було б правильно взяти квитки та повернутися, але я сподівалася, що все владнається. Дикий потяг мине сам собою та в нас з Антоном усе налагодиться. Хоча в нетрях душі підозрювала - справа в іншому. Я поки що не готова була обірвати навіть просто візуальний контакт з об'єктом свого ненормального бажання. Він наче приворожив мене. Зачарував. Отруїв собою. 

У цьому є своєрідний плюс. Коли я летіла сюди, то страшенно хвилювалася знайомству з батьком свого хлопця. Зараз із цього приводу повний штиль. Усі думки зайняті іншою людиною. Все інше сприймалося паралельно.

У мене була купа запитань, на половину яких могла відповісти Аня. Але такий інтерес до персони її нареченого викликав би підозри. Все ж дурепою вона не була. Просто базікою, зосередженою на своєму щасті, яке звалилося на її наївну голову. Вродливий, багатий, кохає її та що важливо - схвалений родиною. Збірник якостей ідеального нареченого! Моя біла чи, все ж таки, чорна заздрість у стократ множиться не взаємним потягом. Мені бачити його і хочеться, і колеться. Не мій і ніколи не буде.

- Ну що, готова? - Антон дивиться на мене турботливо, ненадовго відтаючи, думаючи, що я хвилююся перед зустріччю з його батьком.

Почуваюся сукою, адже я далека від подібних думок. Докори сумління не заважають поставити питання, що мучило мене:

- А всі вже зібралися?

- Батько вже години три як удома. Відпочиває, але каже, що скоро спуститься. Діма затримується.

- Діма? - запитально дивлюся на хлопця.

- Дімітріс незвично і занадто довго.

- А він у курсі, що ти його так кличеш?

- Ні, звісно, - він відвертається від мене і дивиться у вікно. Відзначаю його напружені плечі, - Він учора заїжджав за Анею, коли ти була в кімнаті. Я вийшов її провести, заговорившись. Цей хлопець якийсь...

Я, затамувавши подих, чекаю продовження. Небезпечний? Лякає тебе?

- Він занадто дорослий для Ані, - нарешті добирає слова, - Вона дівчинка красива, але явно не його формат. Простувата для нього, такі як він на таких не одружуються. І не альфонс, не схожий. Та й батько його двісті разів перевірив. Коротше незрозумілий тип.

Я подумки посміхаюся. Так красиво завуалювати елементарне побоювання перед сильнішим треба вміти. Уперше бачу його таким. В університеті Антона поважають. Він не перший рік займається боксом. Характер не поступливий і, водночас, не задиристий, але себе в образу не дає. Завжди впевнений у собі. А нареченого сестри видно, що побоюється. Але навіть у такій непривабливій промові в голосі відчувалася повага, що теж зазвичай невластиво моєму хлопцеві. Антон звик про людей відгукуватися поблажливо, відгомони виховання в багатій родині.

- Ти це зрозумів лише після двох коротких зустрічей? - просто цікаво, що він на це відповість. 

Свою думку про нареченого Ані в мене склалася відразу. І вона вже не зміниться.

- Карін, не хочу про нього. Ходімо вже. Там усе готово. Негарно вийде, якщо батько буде нас чекати, - він навмисно змінює тему, - Мені важливо, щоб ти йому сподобалася.

Після таких слів я, нібито, повинна нервувати. Нічого подібного! Лякає мене зовсім інше.

- Так, звісно. Йдемо.

"Що таке не щастить і як із цим боротися?!" - машинально згадую я відомий вислів. За шикарно накритим столом зібралися вже всі. Зокрема мачуха Антона, про повернення з Італії якої мене ніхто не попередив. Навіть наречений, який затримується, був присутній. Стискаю руку Антона. Він заспокійливо мені посміхається.

- Не хвилюйся. Ти не можеш не сподобається.

- Чому ти не сказав, що повернулася твоя мачуха? - насправді мені все одно, просто хочу відволіктися, щоб не піддатися спокусі подивитися на Дімітріса.

- Ірина Вікторівна, Сергій Степанович, - напучує мене наостанок Антон, знаючи про мою пам'ять на імена, та ми підходимо.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍