Читати книгу - "Солдати гріху, Анджей Зем'янський"

чи стосовно Бога як католичка?

– Ах, ні. – Држевецька зайнялася мафіном. Але за якийсь час додала: – А якщо вам взагалі не треба обирати?

– Тепер уже не розумію я.

– Якщо це одне й те саме. У тому сенсі, що Церква теж служить державі...

– Ха, ха, ха, – повільно промовила Потоцька, оскільки це зовсім не звучало як сміх.

Држевецька відразу відреагувала, весело кажучи:

– Гаразд, це я пересолила. Але ж пані визнає, що без Церкви в Польщі не вижила б "Солідарність", а соціалізм був би вічно живим.

Потоцька кивнула. Вона відчувала, що стає спекотно. Якесь підшкірне напруження постійно наростало. До неї дійшло, що вона має шанс прямо зараз дізнатися про щось зовсім неймовірне. Дівчина кинула погляд на киплячі свіжою зеленню дерева на вбудований в німецьку забудову майданчик комплексу "Сканської". Сюди не долинав хоча б легкий подих вітру, листя було нерухоме, ніби в очікуванні чогось, що тільки мало наступити. Їй здавалося, що треба запам'ятати цей вид. Можливо, незабаром усе це виглядатиме інакше. Не так ідилічно.

– Так чого ж пані від мене чекає?

– Я хочу, щоб пані нам допомогла. Разом зі своїм новим колегою, – почала Држевецька.

– Про це я здогадуюсь Але ж конкретно, в чому справа?

– Вже багато років ми спостерігаємо якусь дуже дивну річ. Певний процес. Вважали, нібито все почалося і скінчилося на початку шести десятих років. Але помиляємося. Це повертається.

– Що? Що повертається, на милість Божу? – спитала збита з пантелику Потоцька.

– Ця справа може вплинути на життя чи смерть тисяч людей. Гірше, вона може бути пов'язаною з таким неправдоподібним хаосом, що можуть навіть завалитися підвалини держави.

Очі поліціянтки робилися все більшими.

– Це не просто окреслити словами. Більш того. Ми не знаємо ні усього, ні того, як ефективно цьому протидіяти. Однак, Костел знаходиться у певному відчаї. Йому не подобається вмішуватися у справи світу цього, він хотів би стояти від них якомога далі. Хаос неможливо прийняти до серця. Так само як і зло. Для того ми і мусимо звернутися до вас.

Држевецька говорила настільки таємниче, що Потоцька до сих пір не розуміла, у чому насправді річ.

– Ми бачимо афери, бруд, корупцію, – продовжувала Држевецька. – Бачимо, що творить поліція, як зникають люди, у в'язницях кінчають самогубством, бачимо зло та муки… Ми називаємо вас "солдатами гріху", і майже ніколи не звертаємося до вас з проханням про співпрацю. На жаль, ви все ж таки є єдиною світською силою, яка, більш чи менш, ефективно боронить світ перед хаосом. І тому, виключно зараз, ми пропонуємо вам співпрацю.

– Чому ви не звернетесь безпосередньо до влади?

– Бо тоді б Костел був би в цю справу замішаний. А Костел ніколи і нікуди не вмішується.

Држевецька значуще посміхнулася та відпила кілька ковтків кави.

– І що тоді зі мною? – допитувалася Потоцька

– Прошу пробачити щирість, пані Елю. За документами пані є німфоманкою, спійманою на, скористуюся евфемізмом, кричущій недбалості у слідстві, і в карному порядку посланою для вивчення архівних справ. Ваш новий колега є злодієм, комбінатором–шахраєм, замішаним в корупційні дії. Доказів проти вас, нібито, і немає, але течки, що знаходяться у моєму володінні, містять драматичний матеріал. – Држевецька відставила паперовий стаканчик. – Але дуже прошу не брати всього цього дуже близько до серця, пані Елю. Ніхто його не побачить.

Потоцька глянула з розумінням. Алюзія дійшла до неї досконало.

– Контактувати з вами буде сестра Юстина, а їй, в разі будь–яких проблем, теж ніхто не повірить, бо то справжнісінька ненормальна.

– Не зрозуміла?

– Її вже не одноразово лічили в психіатричних закладах, безрезультатно, вона приймала участь в багатьох терапевтичних заходах, багато разів в неї виникали напади шалю, і тоді її забирала "швидка". А ще вона бачила Сатану. Навіть коли вона буде присягати, ніхто їй не повірить

– Аж така жертовна? Бо здогадуюсь, що всі ті довідки вона повинна була влаштувати сама?

– Сестра Юстина – це дуже глибоко віруюча особа. А самопожертва для католика є найбільшою чеснотою.

Таааак…

Потоцька, хоча палила дуже рідко, несподівано почула, що їй хочеться запалити сигарету. Інстинктивно потерла губи. І в цей момент Држевецька здивувала її ще раз. Вона відкрила свою торбинку та витягла звідти нерозпечатану пачку сигарет та одноразову запальничку. Поклала на стіл та посунула все це до Елі.

– Прошу не турбуватися. Мені дим не заважає.

– Але ж звідки?...

– Костел може передбачити багато речей, – пожартувала Држевецька.

Коли Потоцька після довгої хвилі та з великим полегшенням затягнулася димом, директорка повернулася до розмови.

– Прошу нічого не боятися з нашої сторони. Ми не проводимо документації, як поліція. Всі таємниці переказуються далі в ході сповіді. Тож, ніщо і ніколи не випливе назовні. Запевняю вас.

– О'кей! О'кей! – Потоцька глибоко затяглася. Вона намагалася зібрати думки. Інстинктивно роздивилася по веселих обличчях. Цікаво, а про що вони, власне, думали. Очима уяви вона побачила над кожною головою "димки", як в коміксах: "Вечеря", "Вечір з дівчиною", "Вечеря", "Дурне забивання голови до колоквіуму", "Вечеря"… А от над її головою повинен з'явитися "димок": "Вирішення остаточних проблем існування світу разом з Костелом, чи як зробитися мученицею". Жах!

– Тоді прошу конкретніше. Чого ви очікуєте від мене? – кинула вона, вже не витримуючи ухилень директорки з кадрів.

Усмішка Држевецької незмінно залишалася десь між позначками "таємнича" та "підступна".

– Добре питання, – відповіла вона. Воно дозволить мені довести, що пані може почувати себе повністю в безпеці. Від нас і справді ніщо і ніколи не витече.

– Бо? – перебила її Потоцька.

– Бо я і справді не знаю, чого Вісімка від пані очікує. Моїм завданням було тільки проведення попередньої розмови. Так що, навіть на тортурах я не зможу зізнатися, в що пані замішана. Система просто досконала.

– Ага, чи то, кого я маю забити, дізнаюся тільки від тої божевільної, сестри Юстини? – здогадалася поліцейська.

– А в її можливі зізнання ніхто не повірить. Вірно?

Држевецька кивнула.

– Чудово, чи не правда? Ніхто нічого не знає, а якщо знає, то це психічно хворий.

Потоцька підтвердила рухом голови.

– Тааак… А чому ви самі цим не займетеся?

– Оскільки Костьол на цьому світі не проводить ніяких оперативних дій. Про це я вже згадувала.

– Але ж все це,