Читати книгу - "Різдвяне побачення, Dark Overlord"

Андрій вже похапцем штрикав відповідь, а сам пригадував, що ж вони там могли такого наговорити про Аню, чим образити.

Андрій: «Аню, що б ти там не почула, дай мені можливість все пояснити. Пробач, якщо я тебе образив.»

Аня: «Тобі нема за що вибачатися. Навпаки, я за вас дуже рада. Мені приємно було дізнатися, що знайшлася та, хто змогла пробудити твоє серце, змогла визволити тебе з полону суму та самотності. Я щаслива, що ви так кохаєте одне одного.»

Андрій: «Так, я їй подобаюсь. Але сумніваюся, що вона закохана в мене настільки сильно. як і я в неї.»

Аня: «Не мели дурниць. Кохає, повір. Я знаю погляд закоханих, і у вас обох він саме такий. Наскільки сильно ти її кохаєш?»

Андрій: «До безтями.»

Аня: «Ви вже цілувались?»

Андрій: «Ні. Я злякався...»

Аня: «То чого ти зволікаєш?! Мерщій поцілуй її!»

Андрій: «Пізно. Сьогодні я вже проґавив можливість.»

Аня: «Для подібного – ніколи не буває пізно! Піди і поцілуй її!»

Андрій: «Я навіть не знаю, в якій квартирі вона живе.»

Аня: «А якби вона була зараз поруч, поцілував би?»

Андрій: «Чорт забирай, ТАК! Цього разу я б наважився!»

— Ну так обернися і поцілуй мене вже нарешті, – пролунав голос позаду.

Андрій озирнувся. Перед ним стояла усміхнена Яна. Він застиг у подиві. Але, позволікав він лише мить, бо вже наступної – кинувся до неї, стис у своїх обіймах і припав до її солодких губ! Він був на сьомому небі від щастя! Втім, як і вона. Серця билися від хвилювання і радості.

— Я кохаю тебе, Яно, – прошепотів він їй на вушко. – Кохаю до безтями.

— І я тебе, Андрію, – у неї навіть сльози щастя накотилися.

Вони знову поцілувалися. Розсміялися.

— Ходімо, – сказала вона.

— Куди?

— В квартиру. Познайомлю тебе зі своєю ріднею, – вона підморгнула. – Ну, і за святковий стіл! Сьогодні ж – Різдво!

Посміхаючись, він поглянув їй в очі, і запитав:

— А Аня… це твоя сестра, чи подруга? Ви це разом спланували?

Яна щиро посміхнулася і промовила:

— Я і є – Аня. Це моє справжнє ім’я.

— Дуже радий нарешті тебе зустріти, – Андрій розсміявся.

Знову посипав лапатий сніг. Обійнявшись, вони пішли до Яни. Тьху! До Ані! Коротше – пішли!