Читати книгу - "Дубинські: Перше Різдво, Емілія Дзвінко"

Розділ 5

Кирило

Не маю бажання спілкуватися з білявчиком, але розумію, що розмови не уникнути, тож краще зробити це перед святковим обідом і віч-на-віч, щоб не псувати нікому настрій нашим контрами. Як тільки Лео піднімається з Агатою у її кімнату, я підходжу до Арсена і той без слів відходить зі мною вбік. Значить не повний дурень і сам прекрасно розуміє ситуацію. Починає говорити першим і я не перебиваю його, хоч і дуже хочеться. Не надто приємно вислуховувати від нього захопливі оди моїй дружині. Я і без нього знаю, що Лео найкраща жінка у світі і у всьому вона най-най … І саме тому я зараз йду на компроміс і намагаюся не здуріти від ревнощів. 

— Слухай, Лео ніколи мене не кохала і вже й не покохає, хоч я був би й не проти, — нарешті каже щось адекватне білявчик. — Вона обирала тебе навіть тоді коли ти обирав не її, тож я прекрасно розумію, що в мене не має шансів. Я не приїхав, щоб зруйнувати ваші стосунки, а щоб побачити її і переконатися, що вона щаслива з тобою, — продовжує Арсен і мене від його слів трохи попускає. 

— І що переконався? 

— Так, переконався, вона щаслива з тобою і як би мені того не хотілося пику товкти тобі я не стану, — не надто радісно усміхається. Не скажу, що він мені почав більше подобатися після нашої розмови, але його позиція заслуговує на повагу. Не кожен чоловік на його місці вчинив би так. 

— А я, якби того не хотів, виганяти тебе з будинку не буду, — відповідаю йому тим же. — Можемо спробувати мирно співіснувати? — протягую йому руку в знак примирення.

— І що навіть за хрещеного мене візьмеш? — відповідає потиском руки на мій жест. 

— Ага, розмріявся! 

— Ну хоч на хрестини запросите? — продовжує жартувати білявчик.

— Так і буде, залишу тобі місце в кінці стола.

— Ну, після такої обіцянки, ми стали з тобою майже найкращими друзями. Я навіть обійму тебе в знак примирення, — ніяк не відстане білявчик.

—  Думаю, що рукостискання достатньо, але якщо ти дуже  хочеш мене обійняти, то так і буде, потерплю вже.

— Кириле, виявляється, що ти й жартувати вмієш. 

— Не хвилюйся, до тебе мені ще далеко.

— Що є, то є!  — не заспокоїться білявчик. Напруга між нами нарешті зникла і то вже велике досягнення.

— Можна вкрасти свого чоловіка на декілька хвилин, — підходить ближче до нас Лео і бере мене за руку. З її виразу обличчя розумію, що вона чула нашу розмову і почуте їй сподобалось. Не скажу, що було просто, але усмішка Лео того варта. 

— Краще не на декілька хвилин, а на довше, бо більше не можу його слухати, — кивком вказую на Арсена.

— Ти мене так просто не позбудишся, — продовжує жартувати Арсен.

— Лео, забирай мене звідси чимшвдише!

— Забираю, — тримаючи мене за руку робить крок вперед. Різко обертається. — Арсене, а ти не забудь попросити пробачення в Орхідеї, — нагадує білявчику.

— Так я й не проти, але ніяк не можу знайти цю дивну квітку, — шкіриться Арсен. 

— А шукати вже нікого не треба, — задоволено показує рукою Лео на сходи з яких спускаються Агата, Кітті та Орхідея. Сказати, що я здивований побаченому — це нічого не сказати. Орхідея змінилася до невпізнаваності. Жінки реально знають якийсь таємний секрет перевтілення.

— Дівчина, яка прийшла до вас, і ця, яка спускається сходами — не мають нічого спільного, — психує Арсен. — Скажіть, ви її спеціально вдягнули в дивні лахи, а потім зробили цукерочку, щоб мене розіграти?

— І в чому по-твоєму суть розіграшу? — питаю у знервованого білявчика, який вже не так сміливо готовий вибачення просити. 

— Арсене, ми навіть не знали, що в Агати нова помічниця і що вона приїде з нею, — втручається Лео. — Вибачся перед Орхідеєю та й по всьому. Яка різниця в чому вона вдягнена і як виглядає. Чи в тебе інша думка?

— Та вибачуся я, чи хочете мене за руку до неї привести як в садочку, коли хлопчик ображає дівчинку, — емоційно реагує Арсен. 

— Можна і за руку, заодно потренуємося з Кирилом, — усміхається Лео.

— Пішли, я впевнений, що Арсен розбереться, — забираю дружину, яка налаштована надто рішуче і тим самим рятую білявчика. Здається йому сьогодні й так буде не солодко.

Коли залишаємося з Лео на одинці вона одразу тягнеться за поцілунком, а я із задоволенням відповідаю. Цілую палко та пристрасно, смакую її солодкі м'які губи і сходжу з розуму від кохання до своєї дружини. Ніколи не думав, що я на таке здатен. 

— Я скучила за тобою, — треться щокою об мою щоку. 

— Люблю, коли ти скучаєш за мною, — не випускаю з обіймів Лео.

— Ей, ти мав не це сказати, — легенько стукає мене кулачком у груди.

— Я так сильно тебе кохаю, що часом навіть лячно стає.

— Так, набагато краще, — задоволено усміхається. — Кириле, малюк вирішив включитися в розмову, — бере мою руку і кладе собі на живіт. — Відчуваєш як він ворушиться?

— Відчуваю, напевне радіє, що мама з татком помирилися.

— Ага, він в нас розумник, — продовжує тримати мою руку на животі Лео. І я знову чую легкі поштовхи дитини.  Неймовірні відчуття.

— Слухай, може відкриємо той срібний конвертик прямо зараз і дізнаємося хто там в нас такий активний? 

— Ти ж хотів зачекати до останнього місяця? — нагадує Лео.

— На мене подіяло Різдво і я передумав, — не стримую усмішку. — То як відкриємо? 

— Відкриємо, — без вагань згоджується Лео. — Конвертик в моєму кабінеті у верхній шухляді стола. Принесеш?

— Я швидко.

Біжу в кабінет і без проблем знаходжу конверт. Повертаюся до Лео. 

— Відкривай! — Лео вхоплює і швидкими рухами розриває основу і витягує заповітну картку.

— В нас буде хлопчик! — тішиться Лео, а в очах блищать сльози. Знаю, що від щастя. 

— Як ти й хотіла, — цілую Лео у щоку.

— Так! — усміхається, — Ім'я обираю я, ти ж пам'ятаєш? — нагадує про нашу стару домовленість.

— Пам'ятаю, але пообіцяй, що це буде не французьке ім'я і не Арсен. Згодна? — вношу свої мінімальні побажання. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍