Читати книгу - "Невипадково, Стейсі Браун"

5. Вечеря

Як раз в цей момент офіціант приніс вечерю та шампанське і ми прийнялись за смачну їжу й розмови. Тепер ініціативу в спілкуванні перейняв Беннет, який вигадував смішні історії ніби з нашого минулого. Він не давав жодного шансу Мартіну, який намагався розважити нас своїми розповідями і час від часу перебивав Беннета. Але «мій новий шкільний знайомий» не віддавав своє лідерство й це на краще. Бо від його історій ми багато разів заливались сміхом. Його фантазія зробила цей вечір. Він розповідав про наше минуле так легко та кумедно, що важко було й уявити що цього насправді не було. І завдяки йому я сьогодні непогано посміялась.

Так і минуло моє побачення, яке неочікувано стало подвійним. І я повинна зізнатись, що цей вечір був не такий вже й поганий. І це завдяки моєму нового знайомому, який змушував мене посміхатись весь час.

Мабуть втомившись від браку уваги, Мелоді звернулась до Беннета:

- Любчику, може ми вже залишимо цих двох разом?! – грайливо посміхнувшись вона показала на нас з Мартіном, - мені здається що їм слід побути разом.

Мене знову охопила паніка від думки, що я можу залишитись наодинці зі своїм кавалером. Цього я точно не могла дозволити, тому відповіла їй:

- Та ну що ти, Мелоді, нам же так весело всім разом, - я намагалась бути настільки милою, наскільки це можливо.

- Та годі тобі, Нікі, я ж все розумію. Вам треба побути наодинці. Та й Беннет ніяк не може залишити мене в спокої. Якби не стіл, що трохи нас прикриває, нас би вже давно вигнали з ресторану за непристойну поведінку. Правда, любчику? – вона голосно засміялась, наче це був її найкращий жарт.

Її слова змусили скривитись Беннета, хоча я очікувала іншої реакції. Але він всім своїм виглядом показував, що йому не приємні її слова. Потім подивився на мене й швидко відвернув погляд привертаючи увагу офіціанта:

- Рахунок будь-ласка. – звернувшись до молодого хлопця, який обслуговував наш столик, «мій шкільний знайомий» знову подивився на мене.

- Окремий рахунок чи один на всіх? – поцікавився офіціант.

- Один, я оплачу вечерю, - посміхнувшись Беннет подивився за кожного присутнього за столиком переконавшись, що ніхто не проти.

Але такий сценарій був точно не для мене:

- Чому ти повинен платити за всіх? Нехай кожен платить за себе! – більшість жінок подумали б, що це дурість, але я ніколи не дозволяла чоловікам платити за себе. Після стосунків з Джошем в мене було небагато побачень, але як справжній борець за рівноправність між чоловіками та жінками я не могла дозволити жодному з моїх кавалерів повністю оплачувати вечерю.

- Нікі, ми чудово провели вечір, не псуй його будь-ласка своєю впертістю, - його зухвала посмішка нагадала мені, що гра між нами все ще триває й це неабияк завело мене:

- Знаєш, я можу оплатити свою вечерю сама! – я різко схопила свою сумочку, дістала звідти банківську картку й поклала на стіл.

- Так, давайте кожен оплатить свою вечерю самостійно, - додав Мартін ніби підтримуючи мене.

Я знову подивилась на Беннета, мій хід повинен був змусити його поступитися, але замість його фірмової посмішки я помітила вдумливий, трохи розгублений вираз обличчя, який уважно розглядав мою банківську картку. Мабуть, відчувши, що я дивлюсь на нього, він підняв свій погляд й подивися прямо в мої очі. Ніби не чувши наших з Мартіном слів він простягнув свою картку вкладену в рахунок до офіціанта.

Потім він опустив очі і мені здалось, що думками він зовсім не тут, а десь далеко.

- Але наступного разу плачу я, - самовдоволено обізвався Мартін.

Беннет глянув на нього й кивнув. Але щось в ньому змінилось. Його самовпевненість розвіялась. Тепер він виглядав засмученим і вдумливим. А я так і не змогла зрозуміти, що саме змінило його настрій.

Після того як офіціант повернув картку Беннета та чек, ми встали з-за столу й почали збиратись. Мелоді швиденько схопила Беннета за руку так само як вона тримала його коли вони підійшли до нашого столику. Натомість він не звертав на неї уваги, а занурившись в свої думки попрямував до виходу. Видно було, що його щось бентежить і це почалось в той момент як ми сперечались про оплату рахунку. Але що саме змусило його зачинитись в собі я так і не зрозуміла.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍