Читати книгу - "Оманливий рай, Світлана Литвиненко"

Розділ 4

  На другий день Єва приїхала до лікарні, щоб дізнатися про стан здоров’я подруги. На диво вона почувала себе цілком здоровою і вже зібралася їхати додому.

-Я рада, що з тобою все гаразд. Ти повинна мені розповісти, як це могло трапитися,- Єва тримала подругу під руку і вони разом вийшли з лікарні,- наше таксі вже під’їхало.

-Моя помилка у тому, що я погодилася прийняти ту гидоту. Сама винна, шкодую про це,- зізналася Леся сівши на заднє сидіння таксі поруч з Євою,- але Євгенчик мені так сподобався, що я була готовою їсти й пити все, що він скаже. Вибач мені Єво за мою тупість. Сама постраждала і тебе втягнула в це. Але дякую, що врятувала мене. Недарма ж зі мною пішла. Ти, як супер героїня, яка прийшла на допомогу зі своїми…

-Леся припини свої жарти,- обурено відповіла на те Єва,- аби не хлопці, то невідомо, що могло б трапитися. Нам пощастило, що вони нам допомогли. І треба було викликати поліцію, а ти…

-А я не дозволила. Ну, вибач мені,- Леся з відчуттям провини обійняла Єву,- не хотілося мені з поліцією зв’язуватися, пояснювати їм все те що там відбувалося. Невідомо скільки часу б на це пішло.

-Ти зовсім не подумала про те, що цей негідник наступного разу інших дівчат так само може надурити і завдати їм шкоди…

-А я про це і справді якось і не подумала. Виходить я вчинила егоїстично. Та я впевнена, що він обов’язково понесе покарання,- Леся і справді почала шкодувати, що завадила виклику поліції.

-Більше ні в які нічні клуби я з тобою не піду,- твердо сказала Єва,- і тобі варто про це забути. І про сайти знайомства теж…

-Ну, досить тобі мені мораль читати. Кожен може помилитися. Ти б краще про наших рятівників розкажи, бо я хочу особисто їм подякувати за порятунок. Здається я пригадую одного з них, він же у наше відділення банку приходив,- Леся завмерла, а потім щосили як вигукне, що таксис трохи не з’їхав з дороги,- о, Боже мій… це ж той самий клієнт нашого банку… Єво…

-Та не кричи ти, але це дійсно так. Це був Денис Максимович зі своїм другом.

-У тебе його номер телефону є?- Леся зробила серйозний вигляд обличчя.

-Немає. Але знай, я їм подякувала і тому не варто тобі про них думати. Забуть…

  Єва була переконана, що Леся прислухалася до неї. Та вона помилилася. У кінці наступного тижня, а точніше у п’ятницю коли робочий день було закінчено і працівники банку збиралися додому Леся підійшла до Єви та здивувала її своєю заявою.

-Завтра вихідний і ми з тобою йдемо на день народження до Антона. Так що завтра при повному параді зустрічаємося в 17. 00,- Леся була у гарному настрої.

-А хто такий Антон?- не зрозуміла Єва, яка вийшла вслід за колегами з будівлі банку.

-Ну, як хто? Мій рятівник. Друг того самого Дениса. Єва, ти що забула хлопців які нам допомогли?

-Що?!- перепитала.

 -Слухай уважно, що я зараз тобі розповім,- Леся відвела подругу в бік тротуару та зупинилися пропускаючи колег вперед,- мені вдалося дістати номер телефону компанії, яка належить Денису Максимовичу. Тільки не запитуй як, бо все рівно не зізнаюся. Одним словом я туди зателефонувала і попросила запросити до телефону Дениса Максимовича, а мені відповіли що його немає. А я то чую, що у секретарки якийсь чоловік запитує, а хто йому телефонує. А секретарка у свою чергу в мене запитує про це. Ну, а я відповіла, це та яку врятував твій шеф від смерті. Ну, а потім слухавку взяв, як потім з’ясувалося Антон, який теж рятував мене разом з Денисом. Антон не тільки друг Дениса, а й його заступник. Єво, ми з ним так мило поспілкувалися, пожартували. Одним словом це була неймовірно приємна розмова. А потім він говорить, що в суботу, тобто завтра у нього день народження і він влаштовує грандіозну вечірку на своїй, як він сказав шикарній дачі. І запросив і мене, і тебе. Сказав, щоб ми обов’язково були і це буде наша подяка їм за порятунок. Круто.

-Круто?- Єва була по-справжньому здивована почутим,- Леся, ти зовсім глузд втратила, якщо туди збираєшся йти.

-Я збираюся туди йти разом з тобою,- задоволено всміхнулася подруга,- тому зустрінемося завтра.

-Але я нікуди з тобою не піду. Ні на які вечірки і тим більше до…

-Зустрінемося завтра,- Леся не стала слухати і помахала рукою побігла вперед залишивши стояти Єву в повному недорозумінні.

  Звісно, що вона, Єва нікуди не збирається йти. І Леся її, аж ніяк не переконає. По-перше, немає бажання йти на такий захід, а по-друге, зустріти там Дениса. Який чітко дав зрозуміти, що більше ніколи не хоче з нею пересікатися так само як і вона з ним. Єва не поспішала повертатися додому, а йшла повільним кроком згадуючи Дениса. Сама собі дивувалася, як могла зараз про нього думати. Цілий тиждень вона взагалі про нього не згадувала, а тут прямо якесь наслання. Зухвалий нахаба…, який зовсім не знає, що таке ввічливість. Але…, Єва всміхнулася сама до себе, сміливий. Не залишився байдужим, кинувся рятувати, нічого не злякався. Єва пригадала, як сміло він намагався побороти того негідника, який рішучий був. Та це нічого не міняє і вона не хоче з ним бачитися…

  У суботу Єва ще ніжилася в своєму ліжкові коли до її кімнати зайшла мама Катерина Борисівна.

-Мабуть не хочеш вставати?- запитала вона у доньки.- Отож і не треба, можеш весь день ось-так провалятися та вечором все-таки доведеться.

-Чому?- не зрозуміла Єва посуваючись на ліжку, щоб мама мала змогу присісти поруч.

-Сьогодні ввечері приїде Слава, племінник Васі,- сказала Катерина Борисівна,- тільки не нервуй, будь ласка. Розумієш, не могла я відмовити Васі і сказати, щоб і ноги твого племінника у нашому домі не було.

-У твоєму домі,-поправила матір Єва в якої відразу впав настрій,- скажи хай у готелі номер зніме і не треба сюди йому приходити.

-Доню, я не можу так сказати,- Катерина Борисівна засмучено опустила очі,- він зупиниться у нас. А ввечері ми разом повечеряємо. Доню, хто знає, можливо він хороший хлопець. Можливо він тобі і справді сподобається і ви з ним знайдете спільну мову.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍