Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

не єдине, що можна сказати на їхню користь, — це те, що ця петрушка з ЦЛВ не дала їм поширитися так само, як решті людства.

Везти мене, як виявилося, зібралися на побитому, але, безперечно, крутому на вигляд транспортному «Локгід-Мітомі», пофарбованому, вочевидь, у кольори поліції. Я вже літав «Локгід-Мітомами» на Шарії, але вони були суціль пофарбовані у тьмяний радіовідбивальний чорний колір. Порівняно з ними червоні та білі смуги на цьому транспорті здавалися претензійними. У пілотській кабіні закляк пілот у таких самих сонячних окулярах, як і в решти маленької компашки Ортеґи. Люк у череві катера вже було піднято. Коли ми вилізли на борт, Ортеґа постукала по комінгсу люка, і турбіни прокинулися й зашепотіли.

Я допоміг одному з ірокезів опустити люк вручну, знайшов опору, щоб не впасти під час підйому катера, і підійшов до місця біля вікна. Ми поступово здіймалися вгору, а я тим часом витягнув шию, щоб не губити з поля зору натовп унизу. На висоті близько ста метрів транспорт вирівнявся і трохи опустив носа. Я відкинувся назад, падаючи в обійми автоформи, і побачив, що Ортеґа за мною стежить.

— Досі цікаво, еге ж? — запитала вона.

— Я почуваюся туристом. Може, відповісте на запитання?

— Якщо зможу.

— Ну, якщо ці чуваки не вдаються до контролю народжуваності, то їх має бути достобіса, еге ж? А Землю в наш час не можна назвати центром активності, отже… Чому вони не заправляють усім?

Ортеґа та її люди обмінялися лиховісними посмішками.

— Зберігання, — промовив ірокез ліворуч від мене.

Я ляснув себе по карку, а тоді замислився, чи користуються цим жестом тут. Саме там, усе ж таки, зазвичай розміщують кортикальну пам’ять, але культурні особливості не завжди працюють так.

— Зберігання. Авжеж, — я поглянув у вічі кожному з них. — Від нього не звільняють за особливими умовами?

— Ні, — чомусь під час цього маленького діалогу ми всі заприятелювали. Вони розслабилися. Той-таки ірокез розповів більше: — їм усе одно, десять років чи три місяці. Це щоразу смертний вирок. Вони ніколи не відновлюються з пам’яті. Мило, еге ж?

Я кивнув.

— Дуже чисто. А з тілами що відбувається?

Чоловік навпроти мене вдав, ніби щось викидає.

— Залежно від родини їх продають або розбирають на трансплантати.

Я відвернувся й визирнув з вікна.

— Щось трапилося, Ковачу?

Я повернувся до Ортеґи зі свіжою усмішкою на обличчі. Здавалося, я досить непогано вчився всміхатися.

— Ні, ні, я просто думав. Це наче інша планета.

Тут вони розреготалися.

Сантач-Гаус 2 жовтня

Такеші-сан,

Одержавши цього листа, Ви, без сумніву, будете дещо дезорієнтовані. Щиро за це перепрошую, та мене запевнили, що завдяки пройденій підготовці в Корпусі посланців Вам має бути до снаги впоратися з цією ситуацією. Так само я запевняю Вас, що не піддавав би Вас нічому з цього, якби моє становище не було безнадійним.

Мене звати Лоренс Банкрофт. Зважаючи на те, що Ви родом з колоній, можливо, моє ім’я для Вас нічого не означає. Досить лише сказати, що я — багатий і впливовий землянин і через це нажив чимало ворогів. Шість тижнів тому мене було вбито; поліція з власних причин вирішила вважати цю подію самогубством. Оскільки вбивці все-таки не впоралися, я можу лише припускати, що вони спробують ще раз, а зважаючи на ставлення поліції, вони цілком можуть досягти мети.

Звісно, Вам стане цікаво, як усе це стосується Вас і чому Вас витягнули за сто шістдесят вісім світлових років від місця Вашого зберігання для роботи з такою локальною проблемою. Мої юристи радили мені найняти приватного детектива, алея, зважаючи на своє помітне становище у світовій спільноті, не можу довіряти жодній людині, яку можу залучити тут. Вас мені порекомендувала Рейлін Кавахара, для якої Ви, як я розумію, виконали певну роботу на Новому Пекіні вісім років тому. Корпус посланців зміг розшукати Вас у Канаґаві впродовж двох днів після того, як я поцікавився Вашим місцезнаходженням, хоча через Ваше звільнення та подальші дії не зміг надати жодних операційних гарантій чи обіцянок. Як я розумію, Ви — сам собі господар.

Звільнено Вас на таких умовах:

Ви зобов’язані працювати на мене за контрактом упродовж шести тижнів; при цьому я маю право за потреби в подальшій роботі поновити контракт по завершенні цього терміну. Впродовж цього часу я несу відповідальність за всі витрати, пов’язані з Вашим розслідуванням, у розумних межах. Також я покриваю вартість оренди чохла на цей період. У разі успішного завершення Вами розслідування решту Вашого терміну зберігання в Канаґаві (сто сімнадцять років чотири місяці) буде анульовано, а Вас буде переправлено на Світ Гарлана для негайного звільнення в будь-якому чохлі на Ваш вибір. Або ж я зобов’язуюся виплатити іпотеку на Ваш поточний чохол тут, на Землі, після чого Ви можете стати натуралізованим громадянином ООН. У будь-якому з цих випадків на Ваш рахунок буде перераховано суму в розмірі ста тисяч доларів ООН або їхнього еквівалента.

Я вважаю ці умови щедрими, але мушу додати, що зі мною не слід жартувати. В разі якщо Ваше розслідування зазнає невдачі, а мене буде вбито, або ж Ви спробуєте втекти в якийсь спосіб чи ухилитися від виконання умов свого контракту, оренду чохла буде негайно припинено, і Вас буде повернуто на зберігання до завершення терміну тут, на Землі. До цього терміну можуть бути додані будь-які покарання, яким Вас буде піддано. Якщо Ви вирішите взагалі не прийняти мого контракту, Вас також буде негайно повернуто на зберігання, хоча я в цьому разі не можу зобов’язатися переправити Вас на Світ Гарлана.

Маю надію, що в цій домовленості Ви побачите шанс і погодитеся співпрацювати зі мною. В очікуванні цього надсилаю водія, що забере Вас зі сховища. Його звати Кертіс, і він — один з найнадійніших моїх працівників. Він чекатиме на Басу залі звільнення.

З нетерпінням чекаю на зустріч із Вами в Сантач-Гаусі.

Щиро Ваш,

Лоренс Дж. Банкрофт.

Розділ третій

Сантач-Гаус був названий влучно.[1] Покинувши Бей-Сіті, ми півгодини летіли на південь уздовж узбережжя, а тоді зміна в тональності мотора попередила мене, що ми наближаємося до пункту призначення. На той час світло у вікнах правого борту вже набувало теплого золотавого відтінку: сонце опускалося до моря. Під час зниження я визирнув назовні й побачив, що хвилі внизу подібні до розтопленої міді, а повітря над ними — до чистого