Читати книгу - "Мій дім там де ти, Лілія Стольжицька"

6 глава

         Прийшовши до тями, відкривати очі я не спішила. Все так різко змінилося в моєму житті. Що просто хотілося полежати, подумати, розставити все по поличкам в голові.  Але страшенно хотілося пити. А може це все сон? - з надією подумала я. Відкривши очі, я тяжко видихнула, - не сон. Сил не було навіть руку підняти, не те що встати. І тут відчиняються двері і заходить той хлопець. Погляд скользнув в те місце, де була рана. Але нічого не видно. Це скільки ж я пролежала так, що він встиг вилікуватися?. Рана була глибока  і вона воспалилася. Я намагалася сказати, що хочу  пити, але нічого не виходило. Що зі мною? - розгнівалася я. Хлопець підійшов до вікна, взяв глечика і підніс до мене.

        -Пий! Тобі багато пити потрібно! 
Він підніс глечика до моїх пересохлих губ і я почала пити. Жадібно, багато. Потім напившись, вмостила на ліжку голову і подивилася на Аркеля. Хлопець знову заговорив:

        -Скоро твої сили відновляться. Але так робити без думно! Я звісно дуже вдячний, що ти мене врятувала. Ти знаєш, я бачив темінь, яка була скрізь. Вона поглинала мене. А потім зʼявилася ти! Хоча я тебе ніколи раніше і не бачив. Від тебе йшло золоте сяйво. Ти простягла руку і сказала «Ходімо додому, Овкиня приготувала вечерю». Я здивувався , але пішов. Прокинувся вже тут. Живий, здоровий. Тільки шрам залишився. Але біля мого ліжка знайшов тебе. - я дивилася на нього з широко відкритими очима. Сили почали прибувати але я не хотіла перебивати хлопця. Це все якось дивно для мене.

           -Для того, щоб вилікувати мене, ти витратила майже ввесь свій резерв. Навіщо ти так ризикувала собою? Ми ж навіть не знайомі. - І подивився на мене.

           А я тільки зараз помітила, що в нього колір очей фіолетовий. Ніколи раніше такого не бачила. Але це не лякало. Це заворожувало. Він був гарний. У своїй природній красі. Він не був качком, на ньому був простий одяг, льняні штани і біла сорочка, але ця простота манила. А його очі, в них відчувалося стільки сили скільки ж і тепла. Він був доброю людиною, це відчувалося.

          -Моє призначення, рятувати людей. - тихо сказала я, адже хлопець чекав на відповідь. - Але так я зробила в перше . Це дивно. Що це було? І скільки часу я лежу?. Хлопець подивився в мої очі та відповів :

          -Ти сильний маг. Таких майже немає. Для звичайних людей вони не доступні. Всі служать королівській родині. Звідки ти взялася?

         А в голові промайнуло «Я маг. Звідки це взялося? Можливо через перехід? » стільки питань, на які потрібно шукати відповідь. А чи знайду?

        -Вибач , але я хочу спати. -тільки і сказала я, уникаючи відповіді. Щось брехати, придумувати просто не було сили. Я втомилася. Як фізично так і морально. Потрібно подумати, як бути далі? 

       -Так, так, я розумію. Ще раз хочу подякувати. Якщо щось потрібно, ти кажи. Я все зроблю. Адже я твій боржник.

        Я нічого не відповіла. Просто закрила очі. Сон не приходив, натомість в голові був вихор питань. На які я хотіла б отримати відповідь зараз. Я не замітила як Аркель вийшов із будинку. Тільки почула, що в будинку тихо. І так, почнемо з початку. Перед тим як я потрапила сюди, дивним чином запалав мамин кулон. Чи можна припустити те, що саме сюди переніс мене він. Можливо. Тоді чому саме сюди. І яким чином? Можливо мама теж була чаклуном? Чому вона почала зʼявлятися у снах? Ще і попередила мене про смерть хлопця. Де зараз вона? А тато? Стільки питань почало навалюватись і я вирішила, що досить лежати. Так я точно нічого не зрозумію і тільки питань побільшає. Я піднялася з ліжка. Сили в мені було достатньо. Біля ліжка лежала чорна сукня з червоною вишивкою. Цікаво, жінки тут одягають тільки чорний? Одягнувшись, вийшла на вулицю. Сонце було в зеніті. Біля будинку щось прала Овкиня. 
         -Ооо, ти вже встала? Так швидко? Ми думали ти декілька днів пролежиш в ліжку. - сказала жінка - Тепер я точно знаю, ти послана нам вищими силами. Тільки боюся я за тебе, дівчино. За такими як ти, велося полювання. Таких мало. Ти бережи себе і будь обачна. - подивилася в очі мені Овкиня, ніби хотіла побачити там якусь відповідь. Сумно видихнула і пішла займатися пранням далі.

        - У мене є декілька питань і я хотіла б задати їх Вашому сину. Де я можу його знайти? - запитала я. Не знаю чому, але я довіряла йому. На якомусь підсвідомому рівні. Але не на стільки, щоб розповісти всю правду. Точно не зараз. 
         -Він у голови нашого міста. Його будинок знаходиться оооось там. - вказала мені жінка на будинок. Майже нічим не відрізняється від інших, тільки трішки більший. І не скажеш, що голова живе. Я пошкандибала до нього. В голові прокручують, що саме хочу запитати. Як почати розмову. Стоячи біля будинку, переминаюся з ноги на ногу, не наважуючись зайти. Аж тут відчиняються двері і виходять чоловіки. Спочатку кремезний, в ньому я вгадала вчорашнього чоловіка, якого молотила Овкиня, а за ним виходить і Аркель. 
           -Машо? А ти чому тут? - здивовано запитав хлопець.     
           Кремезний чоловік тільки підігнув одну брову та якось єхидно посміхнувся, мовляв «Що, закохалася ?». На що я тільки пирскнула і відвернула погляд. Не дочекаєтесь. Щоб я , коли небудь закохалася? Ніколи!!!

            -Мені потрібно з тобою поговорити, дещо запитати. Мені здається, ти знаєш відповіді і можеш дещо прояснити.

          -Добре, ходімо, прогуляємося лісом і поговоримо. -сказав Аркель.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍