Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

на всю Польщу, і переїзд ремонтували двічі за останні десять років.

– Курва-мать, щоб тебе срачка спіткала, а паперу під рукою не було, – вилаявся він, що лише підтвердило версію інженерів про таємну клятву.

Вибачившись перед своєю "альфою" за ці тортури, він проїхав ще кілька сотень метрів, а потім звернув з головної дороги на подвір'я. Всю дорогу від Варшави до Сандомира він спокійно слухав свій улюблений кримінальний подкаст авторства Міхала Кшемінського, заглиблюючись у справу за справою серійних убивць. Якби він не віддав своє серце історії, його, ймовірно, вкрала б кримінологія.

Його батько влітку поклав бруківку, за що він був безмежно вдячний йому у той момент. До тих пір подвір'я нагадувало болото, яке могло зупинити будь-який військовий наступ. По ньому було важко ходити, а сьогодні була прем'єра його нових черевиків, які він не хотів бруднити. Зрештою, навіщо смертельно хворій людині нові черевики Salomon з горетексом, які витримають кілька років гірських походів? Його ж не поховають у них в труні, записати їх комусь у спадку. Переб'ються. З іншого боку, нащо мертвому гроші... Він дістав з багажника сумку і попрямував додому.

– Пше пана, моя "Альфа" вже тиждень не ламається, в чому може бути причина? – почув він біля під'їзду.

Це був його брат, який привітав його давно засохлим жартом, швидше за все, щоб потім поплескати по спині. Марек мав лише побіжну схожість з ним, а в автосправі вже рішуче відрізнявся від Кшисєка – дотримувався принципу: "Форд – гівна вартиий, а Фіат – його брат". Це означало, що, крім усього іншого, йому було начхати на італійські автомобілі. Сам він їздив на "Хонді".

Взагалі, що стосується цієї сім'ї, то вона була міцно класичною, середньостатистичною і стереотипною. Мати була медсестрою і виконувала свою життєву місію охоронця галактики, наче Бетмен на варті Готема, наглядаючи за своїми підопічними у відділенні інтенсивної терапії. Як "пілюлька", вона була неперевершеною, хоча, як не дивно, в житті проявляла безтурботні риси. Кшиштоф завжди підозрював, що вона могла б успішно стати художницею і продавати свої роботи до найкращих галерей світу, адже вона чудово малювала і кількома звичайними лініями могла донести щось таке, що змушує погляд не відриватися від картини занадто швидко. Їй також була притаманна типова для художників наївність і щире захоплення очевидним, а також здатність обеззброювати навіть найбільших похмурих людей. Вони мучилися в торговому центрі, шукаючи подарунок для батька. Був сезон розпродажів, люди юрмилися, як на месу до Папи Римського. Через дві години мати запитує: "Кшисєку, що це за компанія "Sale"? Їхні товари скрізь, і вони завжди на кілька десятків відсотків дешевші". Вся мама.

Батько, зі свого боку боку, міг би бути зіркою каталогу "Зроби сам". Його майстерня була повна інструментів, які звичайним людям не потрібні, і навіть якби вони потрапили до їх рук, вони мали б великі проблеми з визначенням їхнього призначення. Батько постійно блукав подвір'ям, постукуючи, стукаючи, свердлячи і ріжучи, але Кшисєк ніколи не бачив результату цих звуків. Бабуся, коли була ще жива, завжди коментувала ці дії наступним чином: "Він блукає навколо і просто робить вітер. Сьогодні йому надумалося, що буде розводити кроликів. Кліточок наставив, а все одно нічого не вийде". І справді, батько стукав-стукав, склав якусь клітку, але кроликів не було. А тим часом, окрім сумнозвісних кролів, старий розводив павичів, курей, нутрій, норок, в'єтнамських свиней, страусів і навіть коней. З менш рухливої дикої природи варто згадати тюльпани, чорницю, тютюн, гливи та хміль. Крім того, він був енергійною людиною, яка могла скотитися з ліжка о четвертій ранку, бо хтось подзвонив і сказав, що не може завести машину, щоб їхати на роботу, і потребує допомоги.

Брат, з іншого боку, визнавав просту життєву філософію: якщо комусь щось не подобається, він завжди може отримати по пиці. З таким ставленням він мав чіткий кар'єрний шлях і став офіцером поліції. Найбільше він хвалив період навчання, особливо коли він був у відділі профілактики злочинів. "Ми так всипали тим виродкам з "Вісла-Краків", що у мене боліла рука, не було сили махати кийком. Це було жахливо". Попри припущення всієї родини, Марек не став сільським вишибалою, зіркою пожежної частини, володарем четвертого дану з бою штакетинами, але потрапив до кримінального відділу. Відтоді класичною розвагою сім'ї Шорців є історії, які він розповідає за вечерею про свою роботу: як він знайшов труп у Віслі або труп дідуся на лежанці, а то хтось випотрошив повію в Любуському воєводстві – одні файні речі.

Окрім того, на Різдво прикрашали ялинку і наїдалися, єж лопалися, приймали ксьондза після коляди, даруючи йому конверт; святили яйця, заздрили сусідам, які купили нову машину, проклинали можновладців і намарно взивали ім'я Боже в середньому щогодини. Класична польська сім'я, аж дурно визнати.

І ось з цією нормальною польською родиною він мав сісти за пізню вечерю. Його чекали, привітали, поплескали по спині, дали легенько підкріпитися, а тепер сало, шинка, хрін. Звичайно ж, тато дістав пляшку горілки з медом, брат – чарки, і почалося застілля. Нічого особливого, просто їмо, п'ємо, розмовляємо.

– Їж, синку, шийку, – сказала мама, і Кшисєку одразу ж пригадалася якась вистава в кабаре. Гість, іноземець, розповідав, як він вперше потрапив до Польщі. Він сидів у літаку авіакомпанії LOT і мав враження, що переплутав літак. Він кілька років вивчав польську мову, але тут нічого не зрозумів. А все тому, що стюардеси звернулися до нього з такими словами: "Може кавки, чайку, чи, може, бутербродик або хоча б пивка?". Самі зменшувально-пестливі слова. Чи є ще якась інша нація, яка має стільки зменшувально-пестливих слів, як ми? Ще ніколи такі речі не займали його думки. До цього моменту. Він зібрався з думками, за три чверті до смерті... Голова трохи закрутилася, і він обережно схопився за стіл. Не думаю, що хтось помітив. Він завжди міг списати це на батькове вариво, на те, що від настоянки його нібито закрутило.

– Що ж, у нас останній раз такий незвичайний небіжчик трапився. – Це почалася чергова розповідь мого брата про нелегке життя польського поліцейського. – Дзвонить жінка і каже, що в сараї висить чоловік. Самовбивця, без проблем, їдемо. А там чувак не на ремені, не на мотузці, не на чомусь подібному, а на ланцюгові. Перша теорія була, що це самовбивство. Але щось нам, курва, не пасувало.

– Марек, що за вирази.

Мама не любила, коли троє її