Читати книгу - "Сєвєродонецьк 2021 – яким ми його запам’ятаємо, Олексій Свєтіков"

Транспорт та зв’язок

У Сєвєродонецьку були 1 підприємство залізничного транспорту, аеропорт та 32 підприємства автотранспорту, з яких 28 спеціалізувалися на вантажних перевезеннях та 4 на пасажирських. Протяжність автодоріг республіканського значення містом становила 20,5 км, місцевого значення — 144 км.

Міські пасажирські перевезення здійснювалися п’ятьма тролейбусними маршрутами (КП «Сєвєродонецьке тролейбусне управління») та п’ятьма автобусними маршрутами (в режимі маршрутного таксі) автобусами приватних підприємств. Транспортна мережа була досить щільною, у місті не було будинку, який би був далі за 150 метрів від найближчої зупинки громадського транспорту (окрім житлових районів Щедрищеве та «Камелот»).

 

Тролейбуси

Перші п’ять тролейбусів вийшли в рейс у Сєвєродонецьку 1 січня 1978 року, вони курсували від автовокзалу до прохідних — тоді тільки тут були прокладені тролеї. На ніч тролейбуси вантажівкою буксирувалися в депо. З 1 серпня 1978 року тролейбуси вже їздили за маршрутом одиниці, інтервал руху не перевищував 5 хвилин.

19 грудня 1978 року, коли було добудовано тролейбусне депо та виробничі бокси, у парку вже налічувалося 45 машин. А депо було розраховано на 100 машин: тут були 3 проїзні оглядові канави на 10 тролейбусів і два ремонтні бокси на 5 тролейбусів, малярний цех, база для капітального ремонту тролейбусів, суміщений бокс для машин контактної мережі.

Протяжність контактної мережі в Сєвєродонецьку становила 54,5 км, з яких службовою було 2,5 км. Малося 6 тягових підстанцій, введених в експлуатацію з 1978 до 1989 року. Енергопостачання їх здійснюється підземними кабельними лініями 6 кВ.

Станом на 01.01.2022 року на балансі СТрУ перебувало 39 одиниць пасажирських тролейбусів, у тому числі 12 тролейбусів ЗіУ-9, 2 — ПМЗ-Т1, 10 — ПМЗ-Т2, 2 — Дніпро Е-187, 10 — АКС 3 — Дніпро. За часом експлуатації: 3 тролейбуси відпрацювали 34 роки; 1–33 років; 7 — 30; 1 — 27; 1 — 26; 1 — 25; 2 — 21; 2 — 20; 1 -16; 5 — 15; 1 — 14; 1–13; 1 — 12; 10 — 10. 3 тролейбуси були нові. Мався, також, один технічний тролейбус.

Не всі ці тролейбуси були справними, і не всі справні випускалися в рейс. У 2021 році в рейс виходили 17 машин у робочі дні та 15 машин у вихідні. Перевезення здійснювали за 5 маршрутами: № 1 — «Кільце Озеро» — кільцевий «Азот»; № 2 — «Кільце Депо» — кільцевий «Азот», № 5 — «Кільце СПЗ» — кільцевий «Азот»; № 6 «Кільце Депо» — «Північна», № 8 — «Кільце Депо» — ДК «Хіміків». У 2021 році тролейбусами було перевезено 5899,7 тисячі пасажирів, або в середньому 16,2 тисячі на день.

Тролейбусні перевезення здійснювало комунальне підприємство «Сєвєродонецьке тролейбусне управління». На ньому у 2016 році працювало 306 осіб, з яких 52 слюсарі та 33 електромонтери.

Міський автотранспорт

Міські автобуси з’явилися в Сєвєродонецьку 1955 року, довгий час такі перевезення здійснювало державне автопідприємство АТП-10920.

У ХХІ столітті автобусні перевезення в Сєвєродонецьку здійснювали лише приватні перевізники, між якими відбувалася жорстка конкурентна боротьба за маршрути. За активної участі в цій боротьбі керівників міста.

З 2018 по 2021 роки внутрішньо міські пасажирські перевезення здійснювалися за 5 маршрутами, 4 з яких закінчувалися в приміських селищах: № 101 — кільцева Прохідна № 2-Курчатова-Прохідна № 2; № 102/12 — Прохідна № 2-Курчатова-Щедрищеве; № 109 — Колегіум-Щедрищеве; № 110 — Кільце КП «СТрУ» — Воєводівка; № 5 — Прохідна № 2-ГК Автомобіліст (Сиротине). Згідно з договорами, які були укладені з міською владою, з 2018 по 2021 рік перевізники мали забезпечити вихід на лінії (сумарно для всіх маршрутів) 96 автобусів.

Перевезення здійснювалися машинами місткістю до 19 пасажирів, більшість яких належала приватним особам. Останні здавали їх в оренду перевізникам, що уклали договори з міською владою.

Приміський автотранспорт

Приміськими автобусами із Сєвєродонецька можна було їхати до Лисичанська, Рубіжного, Борівського, Воронового, Олександрівки, Чабанівки, Ново Астрахані, Боровеньків, Муратового, РТІ. Автобуси вирушали з автовокзалу, Центрального ринку, від колегіуму. Перевезення здійснювали приватні перевізники.

Міжміський автотранспорт

Автостанція Сєвєродонецька належала приватному підприємству ТОВ «Луганське регіональне управління автобусних станцій». За навантаженням це була найбільша автостанція Луганської області після центрального автовокзалу Луганська, тут приймали 170 прямих рейсів та 335 транзитних. Пасажиропотік становив 2,7 тисячі пасажирів на день.

Регулярні міжнародні та міжобласні рейси з автовокзалу Сєвєродонецька здійснювалися до Москви, Воронежа, Валуйок, Россоші, Ростова, Таганрогу, Донецька, Луганська, Красного Луча (Хрустальний), Антрацита, Запоріжжя, Дніпродзержинська (Кам’янський), Дніпропетровська (Дніпро), Харкова, Слов’янська, Краматорська, Артемівська (Бахмут), Костянтинівки, Бердянська, Маріуполя. У межах Луганської області звідси можна було доїхати до Троїцького, Сватового, Старобільська, Білокуракиного, Новопскова, Білолуцька, Марківки, Біловодська, Мілового, Щастя, Станиці Луганської, Співаківки, Попасної, Золотого, Новотошківки, Нижнього, Ковалівки, Кам’янки, Трьохізбенки Бараниківки, Михайлюків, Лозно-Олександрівки, Нижнього, Теплого, Співаківки, Танюшівки.

Залізничний транспорт

У Сєвєродонецьку була вантажна залізнична станція, якою не було руху пасажирських та приміських поїздів. Основним залізничним вокзалом для сєвєродончан був лисичанський, з якого ходили пасажирські та швидкі поїзди, а також 12 приміських поїздів, що прямували до Сватового та Попасної.

Авіатранспорт

Аеропорт «Сєвєродонецьк» був розташований на південний схід від міста. Мав бетонну злітно-посадкову смугу завдовжки 1420 і завширшки 42 метрів й асфальтову смугу завдовжки 400 завширшки 40 метрів. Був відкритий у 1968 році. 1975 року з сєвєродонецького аеропорту було здійснено найбільшу кількість вильотів — 5100; перевезено 114,5 тисячі пасажирів і приблизно 2,5 тисячі тонн вантажів. 1993 року регулярні рейси з сєвєродонецького аеропорту було припинено.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍