Читати книгу - "Полум'яна 3, Маїра Цибуліна"

- Чортеня також має нести покарання за твоє падіння. Адже він є плодом цього самого гріху!

Потім отець Гаврилій сам стягнув з її малюка білу, бавовняну сорочку і вдягнув на нього грубу, жовту сорочку. Дитина відразу заскімлила й почала чухатися, але коли побачила очі батька, які вимагали негайно це припинити, то бідний хлопчик виконав німий наказ свого отця. У малюка на очах з'явилися дві сльозинки, але той, стиснувши щелепи й кулачки, згідно кивнув, погоджуючись з батьком.

Дороті відклала убік дитячу сорочку, щоб спочатку випрати одяг її чоловіка. Останній місяць видався настільки морозним, що навіть сам струмок, який ніколи раніше не замерзав до цього, покрився товстим шаром льоду, і тому Дороті не мала змоги сюди навідатися, щоб випрати брудні речі. А їх стільки накопичилося останнім часом, що бідна жінка ще не скоро зможе зігрітися у теплій хаті. На жаль, у родини Стокмі не було власної криниці. Брати воду для приготування їжі їм доводилось у сусідів. Через це вони не могли зловживати добротою людей та просити воду ще для прання. До того ж тягати важкі відра води по товстому покриттю снігу було надто важко та виснажливо для бідної місис Стокмі. І тільки-но припинилися снігопади, і стало можливим висунути ніс із хати, Дороті з важкими гаками на спині, повними брудного одягу, побрела у бік струмка. Ще було темно, коли бідолашка вийшла з дому. Ніхто з мешканців села ще не показав свого носа із теплих будинків, поки вона пробиралася темними вулицями зі своєю важкою ношею. Навіть півні ще не співали, не бажаючи виснажувати себе таким раннім підйомом. Хоча темні хмари нависли над Брантгольдом, роблячи ранок схожим на ніч, на щастя, білий сніг під ногами давав змогу бачити дорогу. Діставшись до струмка, місис Стокмі, перш ніж узятися за прання, довелося прорубати ополонку сокирою, щоб мати доступ до води.

Згадавши цей ранок, Дороті важко зітхнула. Її ніжні маленькі пальчики стиснулися, пригадавши, якою мерзлою була вода вранці. Зараз температура струмка була трохи вищою, до того ж жіноча шкіра вже звикла до холоднечі й уже так не ламало кості. Тому їй уже вдалося випрати цілу купу чоловічих ряс, сорочок, підштанців та штанів. Весь одяг священника був пошитий з ніжної бавовни, а не з шорсткої мішковини, як у його дружини та дитини. Дівчина знову обурилася тим, що її синові доводилося також носити такий грубий одяг. Вона все ніяк не могла змиритися з тим, що і її малюкові потрібно було розплачуватися за її гріх, одягаючи таку жорстку тканину, що натирала ніжну шкіру малюка.

«Ти повинна щомиті пам'ятати про скоєний тобою гріх, дружина моя, - їй пригадалися слова її чоловіка, - відчуваючи жорстку тканину на своєму грішному тілі. Саме твоє тіло змусило тебе згрішити з чоловіком до весілля. Твоє порочне нутро змусило тебе насолоджуватися тими сороміцькими, розпусними втіхами, які ти собі дозволила із тим джентльменом. Таке відчувати не може порядна та благодійна жінка. Тільки розпусна повія може насолоджуватися виконанням того, що називається подружнім обов'язком. Подружня постіль існує тільки для зачаття дитини. Чоловік і дружина повинні це робити тільки у сутінках та в нічних сорочках. Але аж ніяк не голими  та й при світлі. А ти стогнала, зовсім оголена, звиваючись у чоловічих обіймах. Грішниця! Ти горітимеш за це в пеклі!»