Читати книгу - "Гріховні звички, The goddess Aphrodite"

Глава 5

Макс, усміхаючись, взяв з барної стійки ще один коктейль і подивився на Аню.

— Зачекай тут, я швидко вернусь, — сказав він, і, не давши їй часу відповісти, пішов до іншого кінця бару.

Аня залишилася одна. Вона сиділа на барному стільці, дивлячись на світ навколо. Музика заповнювала простір, а люди, що танцювали, здавалися такими далекими. Вона відчула дивну порожнечу всередині. Її голова була запаморочена від коктейлю, але щось не давало їй спокою.

Вона підняла погляд і побачила, як Макс зникає серед натовпу. Він був у центрі уваги, його рухи були впевненими і швидкими, а в його очах горів той самий вираз — маніпулятивна впевненість, яку він завжди мав. В цей момент вона відчула, що щось змінилося. Тіло йшло за ним, але розум відставав.

"Що я роблю?", — подумала Аня, піднявши руку до губ. В її голові знову спливли сумніви. Вона відчула, як її серце починає битись швидше, а всередині виникає холодний страх.

Залишившись на самоті, вона почала дивитись на людей навколо, на їхні веселі обличчя, на танці та безтурботність, і відчула, як її ізольованість посилюється. Всі ці люди здавались такими живими, такими відкритими, але вона, здається, була поза цим. Вона не могла повністю налаштуватись на цю атмосферу, не могла відчути себе частиною цієї гри.

В її серці почали боротися дві сили: одна, яка тягнула її в цей новий світ, і інша — яка намагалася повернути її до реальності, до того, що вона справді хотіла. І, здається, в цей момент все почало ставати дуже розмитим. Якби Макс зараз був поруч, вона б могла запитати його, чому він її залишив. Але це питання залишалося без відповіді.

Через кілька хвилин, коли натовп навколо не зменшувався, і вона все ще сиділа, самотня, Аня зрозуміла, що цей момент — це вже не просто спроба розслабитись або втекти від реальності. Вона опинилась в пастці, яку самі ж бажання і створили.

Вона знову поглянула на бар, де Макс щось обговорював з барменом, не звертаючи уваги на неї. Цей жест, його відсутність уваги, ще більше підсилив відчуття покинутості.

Всі ці люди, усі ці кольори, шум, здавалися тепер такими чужими. Вона відчула, як її тіло стискається, а серце починає стискатися від того, що все більше втрачає контроль. Вона почала усвідомлювати, що насправді була тут не для того, щоб розслабитись, а тому, що не знала, як вийти з цієї ситуації.

Макс повернувся через кілька хвилин з новим напоєм, помітивши, як вона виглядала. Але цього разу він не подивився на неї так впевнено, не посміхнувся. У його погляді з'явилася іскра розчарування.

— Ти добре? — запитав він, покладаючи склянку перед нею.

Аня не відповіла одразу. Вона лише поглянула на нього, намагалася знайти в його очах те, що шукає, але в них не було того спокою, який вона пам'ятала раніше. Вони залишались порожніми, холодними, як і весь цей клуб.

— Я не знаю, Макс, я… я не відчуваю себе тут, — сказала вона тихо, її голос ледь чутно злився з музикою.

Макс злегка посміхнувся, наче здогадувався, що її реакція мала виникнути. Він поклав руку їй на плече, але цей жест більше не здавався таким теплим і підтримуючим, як раніше.

— Не переживай, Аня. Все буде добре. Просто дай собі час, щоб звикнути, — відповів він, але його слова більше не переконували її так, як раніше.

 

Макс, після кількох хвилин мовчазного спостереження за Анею, встав і почав розглядати навколо себе. Його погляд став холодним і зосередженим, а обличчя набуло того виразу, який Аня вже почала розпізнавати — це був погляд людини, яка не має наміру залишатись надовго.

— Мені потрібно піти, — сказав Макс, його голос не мав емоцій. — Тут не для мене, мабуть. Я дам тобі трохи часу.

Аня поглянула на нього, не вірячи своїм очам. Макс, цей чоловік, який її запросив, обіцяв свободу і незабутні враження, зараз безжально залишав її на самоті. В його очах не було жодних пояснень, жодних виправдань. Вона не могла зрозуміти, чому це відбувається, але вже знала, що не отримає відповідей.

— Ти йдеш? — запитала вона, її голос був тихим, з нотками здивування і болю.

Макс кивнув, злегка усміхаючись, але це була більше посмішка байдужості, ніж турботи.

— Так, я йду. Не хвилюйся, тебе не залишать без уваги, — додав він, перш ніж просто повернутися і покинути клуб.

Аня залишилася одна. Музика, що колись здавалася такою динамічною, тепер звучала чужою, а натовп людей навколо зливався в одну неприємну суєту. Вона сиділа, погляд її був втрачений серед світлових петель, а серце билося як ніколи швидше. Всі обіцянки, всі слова Макса злилися в порожнечу. Вона раптом зрозуміла, як глибоко вона втягнулась у цей світ, де ніхто не збирається залишатись поруч, коли це стане важливо.

Встала, зібравшись, і намагалась зберегти свою гідність, хоча серце було розчавлене. Вона не мала наміру залишатися в цьому місці, що тепер для неї стало символом обману і порожнечі.

Її кроки по мокрому тротуару були важкими. Вулиці, освітлені неоновими вогнями, здавались холодними і безжальними. Аня не звертала уваги на нічну прохолоду, яка пронизувала її, ніби сама природа відкидала її від цього світу. Вона пішла з клубу, сама, з відчуттям, що щось важливе було втрачене, і тепер потрібно було знову знайти себе.

Вулиці виглядали порожніми і безжиттєвими. Вона йшла, не знаючи, куди направляється. Її думки змішувались в хаосі: що вона шукала, чого досягла, що тепер робити з тим болем і невизначеністю, які залишалися після зустрічі з Максом?

Аня зупинилася на тротуарі і глибоко вдихнула, намагаючись повернути в собі хоч трохи спокою. Вона була сама. Але в цю мить вона усвідомила, що цей шлях, хоч і важкий, є її власним. Вона вирішила не повернутись до клубу, не шукати відповіді у словах Макса. Вона була готова повернутися до себе і зрозуміти, що важливіше — втратити контроль чи знайти його знову.

Аня продовжила йти. Без Макса. Без когось, хто показував би їй шлях. Тепер вона була готова знайти його сама.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍