Читати книгу - "Фірма"

він чемно провів її коридором до ліфта.

Наступного дня ополудні привезли меблі. Доріс Ґрінвуд із «Ґрінвуд Сервісес» поставила на письмовому столі взяту на прокат друкарську машинку та телефон. Сидячи за столом перед машинкою, краєм ока вона могла спостерігати за рухом на Фронт-стріт. В шухляди стола поскладала папір для машинки, блокноти, олівці, ще якісь дрібнички. На тумбочки й невеликий столик між стільцями для клієнтів порозкладала журнали.

У двері постукали.

— Хто там? — запитала вона.

— Доставка копіювальної машини, — почулася відповідь.

Вона відімкнула замок і прочинила двері. Низенький занадто жвавий чоловічок на ймення Горді забіг, окинув поглядом кімнату, грубо запитав:

— Ну, то де ставити?

— Он туди, — вказала пальцем Теммі в напрямку порожньої кімнатки розміром вісім на десять футів; дверей на завісах не було.

Два молодики у синіх комбінезонах, відсапуючись, закотили візок із копіром.

Горді виклав на стіл перед нею папери.

— Для такого місця у вас досить потужний агрегат. Він забезпечує дев’яносто копій на хвилину, в ньому автоматична подача та скорозшивач. Нічогенька машина.

— Де підписуватися? — запитала вона, не бажаючи розводити теревені.

Він вказав ручкою, де ставити підпис.

— Шість місяців, виплати по двісті сорок доларів на місяць. Сюди ми включили обслуговування та перевірку, а також п’ятсот аркушів паперу на перші шість місяців.

— А-4 чи листівковий формат аркуша?

— А-4.

— Перший внесок — десятого числа, далі теж оплачуйте десятого. На столі — інструкція з експлуатації. Якщо виникнуть запитання — дзвоніть мені.

Двоє вантажників ще трохи повитріщалися на тугі джинси та яскраво-червоні туфлі на підборах і поволеньки вийшли. Горді відірвав жовту квитанцію і подав Теммі.

— Дякую, що скористалися нашими послугами.

Вона замкнула за ними двері. Підійшла до вікна і глянула в північний бік. Там, на Фронт-стріт, за два квартали по ту сторону вулиці виднілися четвертий та п’ятий поверх Бендіні-білдінг.

Він тишком займався справами, з головою занурившись у папки й документи. Був занадто зайнятий для будь-яких розмов, хіба тільки з Ламаром. Мітч добре розумів, що таке уникання не мине непоміченим. Тож працював ще наполегливіше. Може, коли він покриватиме рахунками по двадцять годин щоденно, з нього знімуть усі підозри. Може, саме гроші його й оберігатимуть.

Ніна зазирнула по обіді й поклала на стіл коробку з остиглою піцою. Він її з’їв тоді, коли трохи прибирав на столі. Подзвонив до Еббі. Сказав, що має намір з’їздити й навідати Рея, тож повернеться до Мемфіса пізно в неділю. Тоді вийшов до автостоянки.

Три з половиною години він їхав по сороковій федеральній трасі, поглядаючи у дзеркало назад. Нічого так і не побачив, тож вирішив, що вони його вже обігнали й чекають попереду. У Нешвілі несподівано звернув і поїхав у напрямку до центру. Маючи в руках накреслену від рук карту, він то вливався в потік автівок на центральних запруджених вулицях, то виривався з нього й пірнав у бічні, різко розвертався й носився так, наче втратив здоровий глузд. У південному кінці містечка він завернув до під’їздів великого багатоквартирного будинку й попетляв ще й там. Йому сподобалося. Парковки там чисті, усі усміхнені. Він припаркував авто на майданчику, замкнув. Коло критого басейну телефон-автомат був справний. Він викликав таксі, назвавши адресу всього за два квартали. Між будинками промчав на бічну вуличку, а там одночасно з ним і з’явилося таксі.

— Автостанція «Ґрейгаунд», — кинув він водієві. — І швидко. У мене десять хвилин.

— Та розслабся, приятелю. Це ж за шість кварталів звідси.

Мітч зігнувся в три погибелі на задньому сидінні, і, поки їхали, стежив за рухом автомашин. Водій, сповнений поважності, не поспішаючи, за сім хвилин спинився коло автостанції. Кинувши на сидіння дві банкноти по п’ять доларів, Мітч кинувся до кас. Він придбав квиток до Атланти на рейс о четвертій тридцять. Годинник на стіні показував уже четверту тридцять одну. Клерк махнула у бік обертових дверей і сказала:

— Автобус рейсу 454 уже відходить.

Водій ще замикав двері багажного відділення, забрав квиток і разом із Мітчем зайшов у автобус. На пасажирських сидіннях ближче до задньої частини сиділо людей з дванадцятеро. Мітч пробирався назад, заглядав у кожне обличчя, нікого не помітив. Сів він біля вікна у четвертому ряду з кінця. Надягнув сонцезахисні окуляри, озирнувся. Нікого. От дідько! Може, сів не в той автобус? Він втупив погляд у затемнене вікно. Автобус швидко влився до потоку на автостраді. Далі має бути зупинка у Ноксвіллі. Можливо, там із ним вийдуть на контакт.

Коли вони вже виїхали на федеральне шосе й автобус набрав крейсерської швидкості, чоловік у синіх джинсах і полотняній сорочці навипуск виник прямо перед ним і швидко сів поруч. Це був Тарранс. Мітч полегшено зітхнув.

— А де ж ти був? — запитав він.

— У вбиральні. Ти від них відірвався? — говорив він пошепки, водночас приглядаючись до потилиць пасажирів, чи бува хтось не слухає. Ні, ніхто їх не чув.

— Я їх зовсім не бачив, Таррансе. Тож не можу сказати, чи від них відірвався. Та гадаю, щоб цього разу мене вистежили, їм треба стати суперменами.

— На вокзалі бачив нашого співробітника?

— Так. Стояв у червоній бейсболці «Фальконів» біля таксофону. Чорношкірий молодець.

— Так-так, він. Якби помітив «хвоста», то подав би сигнал.

— Мені подав знак, мовляв, продовжуй.

У Тарранса очі ховалися за сріблястими дзеркальними сонцезахисними окулярами, на голові — бейсбольна кепка з написом «Штат Мічиган» на смарагдовому тлі. Мітч вловив запах жуйки «Джусі фрут».

— Це у вас наче така уніформа, так? — без усмішки запитав він. — А Войлес сам дав дозвіл отак одягатися?

— Та якось забув його запитати. Вранці поцікавлюся.

— У неділю вранці? — уточнив Мітч.

— Аякже. Він же хотітиме все знати про нашу автобусну поїздку. Я з ним годину розмовляв, перш ніж сюди поїхати з міста.

— Отже, спершу про найголовніше. Що буде з моєю машиною?

— Ми її за кілька хвилин заберемо й поняньчимо трохи замість тебе. Коли знадобиться, то вона вже чекатиме на тебе в Ноксвіллі. За це не хвилюйся.

— Думаєш, вони нас не знайдуть?

— Безперечно. З Мемфіса за тобою ніхто не вчепився. Ми стежимо, у Нешвілі нікого нема. Ти чистий.

— Вибачай, що я так допитуюсь, та просто після катастрофи у взуттєвому, я знаю, що й ви можете чинити по-дурному.

— Так, так, це була