Читати книгу - "Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості"

щоб виділити одну годину на творчу діяльність/гру: зрідка, часто, ніколи.

16. Я вважаю, що творчі мрії важливіші за роботу: зрідка, часто, ніколи.

17. Я погоджуюся на чиїсь плани і займаюся ними у свій вільний час: зрідка, часто, ніколи.

18. Я дозволяю собі виділяти час, коли я не роблю зовсім нічого: зрідка, часто, ніколи.

19. Я використовую слово «дедлайн», щоб описати і обґрунтувати свою завантаженість роботою: зрідка, часто, ніколи.

20. Коли я кудись іду, навіть на вечерю, то беру зі собою записник і робочий телефон: зрідка, часто, ніколи.

Щоб відновити у собі творче начало, необхідно навчитися бачити у трудоголізмі перешкоду, а не засіб для досягнення цілі. Зловживання роботою розвиває у нашого внутрішнього митця комплекс Попелюшки. Ми постійно мріємо про бал, але натомість знаємо, що прикуті до своїх робочих обов’язків і не можемо собі цього дозволити.

Існує велика різниця між наполегливою працею задля досягнення заповітної цілі і трудоголізмом. Ця різниця полягає не так у кількості затрачених годин, як у емоційному наповненні цього часу. Трудоголізм схожий на бігову доріжку. Ми залежні, і нам це не подобається.

Для трудоголіка робота — синонім вартісності, тому нам так важко наважитися її скоротити.

Щоб розчистити дорогу для творчого потоку, потрібно уважно розглянути свої звички, пов’язані з роботою. Ми можемо й гадки не мати про те, що перепрацьовуємо, аж поки ми не замислимося, скільки годин працюємо. Нам може здаватися, що такий графік роботи нормальний, аж поки не порівняємо його зі звичайним робочим тижнем, що має сорок робочих годин.

Один зі способів розібратися, на що ми витрачаємо час — це складати список справ, які ми виконали за день, і скільки часу ми витратили на кожну з них. Всього година творчої роботи/гри може відіграти величезну роль, приглушуючи відчайдушне бажання працювати, яке не дозволяє нам наблизитися до своїх мрій.

Оскільки трудоголізм — залежність від певного процесу (залежність від поведінки, а не від речовини), то складно виявити, коли саме ми впиваємося ним. Алкоголік тверезіє, коли утримується від спиртного. Трудоголік тверезіє, коли утримується від надмірної праці. Тут важливо знайти міру, і саме тут ми часто обманюємо себе, щоб і надалі зловживати поведінкою, яка досі виконує свою руйнівну функцію.

Щоб уберегтися від виправдання своїх залежностей, варто встановити граничну межу. Для кожної людини вона своя, але потрібно вказати саме ту модель поведінки, яка виходить за допустимі межі. Таким чином можна значно швидше пройти процес відновлення, аніж просто пообіцявши собі виправити свою поведінку.

Якщо у вас насправді немає часу, значить, ви мусите його знайти. Хоча, найімовірніше, час у вас є — ви просто його марнуєте на бозна-що. Записник, у якому ви фіксували, скільки часу і на що витрачаєте, саме тут стане вам у пригоді, а також він допоможе відповісти на запитання, у якій саме сфері життя вам потрібно встановити межі, кордони. (Кордон — це і є ваша остання межа. «Я обіцяю, що більше не буду…» Детальніше про це читайте у пункті «Встановлюємо граничну межу» у переліку завдань на цей тиждень).

Подібно до ситуації з творчими розворотами, для того, щоб позбутися трудоголізму, потрібна допомога друзів. Розкажіть їм, чого ви намагаєтеся досягнути. Попросіть м’яко нагадувати вам про це, коли ви збиваєтеся зі шляху піклування про себе. (Будьте обережні і не просіть про таку допомогу друзів, які самі є трудоголіками або надто люблять усе контролювати, — це вам лише зашкодить.) Проте не забувайте, що це ваша проблема. Ніхто не може змусити вас вилікуватися. Проте у деяких містах уже збираються товариства «Анонімних трудоголіків», і такі зустрічі можуть неабияк допомогти.

Ще один простий, але дієвий спосіб слідкувати за процесом відновлення — повісити надпис у своїй робочій зоні. Також повісьте цей напис усюди, де він часто буде у вас на видноті: на дзеркало у ванній, на холодильник, на тумбу біля ліжка, в автівці… Цей напис повинен містити ось такі слова: «Трудоголізм — це перешкода, а не засіб».

***

Коли ми по-справжньому чесні з собою, то повинні визнати, що наші життя — це і є все, що нам належить. А те, якими людьми ми є, визначається лише тим, на що ми витрачаємо своє життя.

Сезар Чавес

Неосмислене життя не варте того, щоб його проживати.

Платон

Посуха

У кожному творчому житті трапляються періоди посухи. Вони з’являються нізвідки і простягаються до самого небокраю, наче Долина Смерті. Життя втрачає свою свіжість; робота здається механічною, позбавленою сенсу, такою, ніби нас до неї змушують. Ми почуваємося так, нібито нам нічого сказати, і виникає спокуса нічого не говорити. Саме в такі часи ранкові сторінки даються найскладніше і приносять найбільше користі.

Під час посухи сам акт того, що ми беремося за ручку і готові писати ранкові сторінки, нагадує перехід реальною безлюдною пустелею, де нам доводиться змушувати себе ступати кожен крок, не бачачи перед собою пункту призначення. Сумніви підкрадаються до нас, наче змії. «Та кому воно треба?» — шиплять вони. Чи: «На що ти чекаєш?» Посухи переконують нас у тому, що вони триватимуть вічно — а ми ні. Нав’язлива думка про власну смерть, яка наближається до нас задовго до того, як ми до цього готові, задовго до того, як ми зробили щось вартісне, мерехтить перед нами, немов моторошний міраж.

Що робити у такій ситуації? Спотикаючись і падаючи, іти вперед. Як це зробити? Продовжувати вести ранкові сторінки. Це правило діє не лише для письменників. (Ранкові сторінки не мають нічого спільного з літературою, хоча вони можуть сприяти її вираженню, як і будь-якій іншій формі мистецтва.) Для всіх творчих особистостей ранкові сторінки — це дорога життя, стежка, яку ми досліджуємо і