Читати книгу - "Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького"

черкаський староста повідомив Сигізмунда І про те, що Іслам-Ґерай, за згодою османського посла в Криму Айдарбека, оволодів Очаковом і Перекопом, а Саадет-Ґерай І перебуває у Кірк-Орі. Дашкович попередив уряд про спроби турків примирити ворогуючих Ґераїв. Він докладно інформував про загальну політичну ситуацію в Криму, в тому числі й про перебування там екс-хана Сафа-Ґерая.

Перемога під Черкасами зупинила татарсько-турецьку агресію, спрямовану на Україну, але не зняла її в перспективі. Узагалі, 1532 рік позначився для Литовської держави й Польщі напруженням у зовнішньополітичній сфері. Корона з перемінним успіхом вела війну з Молдавією. Крім того, як уже зазначалося, закінчувалося перемир’я з Османською імперією. Для його продовження і встановлення «вічного миру» до Порти було відряджено польського посла Петра Опалинського. Велике князівство Литовське стояло на порозі війни з Москвою. Хоча литовським послам і вдалося 24 березня 1532 р. продовжити перемир’я з Московською державою ще на рік, проте реальний стан справ указував на готовність Василія III в будь-який момент розпочати військові дії. Сама угода про продовження перемир’я була підписана московським урядом неохоче, під тиском Черкаської перемоги Великого князівства Литовського.

У травні через свого посла Василій III докоряв Саадет-Ґераю І за те, що той, «дійшовши з військом своїм до Черкас, раптом із похода свого повернувся в Перекоп». Саме в цей час, «по Божому в небо вознесінні в неділю», в Києві отримали листа від московита, що був перед цим служебником воєводи, в якому Андрія Немировича застерігали про підготовку московських військ до наступу на місто.

Політика Вільна мала відповідати тому стану речей, що склався. Сигізмунд І у своєму посланні від 12 травня наказував раді панів подумати про склад посольства до Криму. Що ж до кримських послів, то Салтан-Кула було відправлено одразу, а Тохтамиш мав їхати, на думку короля, разом із литовським Великим послом. Повідомлення про підготовку Москви захопити Київ змусило короля і раду панів прискорити оборонні заходи. До Києва було послано підключника віленського Олехна Федоровича Кривця із завданням ремонтувати замок. Підскарбій земський пан Іван Горностай отримав від Сигізмунда І усне розпорядження щодо перевірки київського арсеналу й забезпечення його всім необхідним. Що ж до гарнізону, то було вирішено послати до Києва «декілька повітів» на заставу. Вибір припав на місцеву шляхту, підсилену вояками з Пінсько-Туровського регіону.

На дипломатичному фронті рада панів запропонувала королю два варіанти: або послати до хана «великі» упоминки з паном Онікеєм Горностаєм, або «рівні» — з дяком Андрієм Мацкевичем. Сигізмунд І, керуючись думкою задобрити хана, не даючи йому при цьому підстав розглядати себе як господаря становища, наказав відправити до Криму великі упоминки, але з Мацкевичем. Князя Тохтамиша, Магмедімія та інших татарських послів було направлено до Мозиря назустріч із литовським послом, а вже звідти вони мали разом їхати до Саадет-Ґерая І. Виняток становив тільки Маакул-мурза, якого Сигізмунд І залишив при собі. У королівському листі, адресованому Саадет-Ґераю І, хану давалося зрозуміти, що Литовська держава й Польща готові прийняти його пропозиції щодо миру, привезені Тохтамишем, Салтан-Кулом і О. Дашковичем. Однак спочатку хан мав обов’язково скласти присягу перед литовським послом разом із «князями і вланами своїми», а «докончаньє» зі своїм великим послом у супроводі литовського посла прислати до Сигізмунда І. Тільки тоді король і рада панів Великого князівства Литовського присягнуть у відповідь і вишлють упоминки. Щоправда, тут обумовлювалося, що упоминки будуть, як за Вітовта, Казимира й Олександра, тобто такі, що мають разовий характер і менші від прийнятих за Сигізмунда І.

Новий перерозподіл влади, який почався у Кримському ханаті, а саме захоплення Іслам-Ґераем Очакова й Перекопа, змусив Сигізмунда І скорегувати початковий план. Він запропонував раді панів послати до Іслам-Ґерая окремого посла з упоминками. На думку короля, литовські посли мали поїхати разом. А рада панів мала були подумати, кого і з чим послати, а також про те, як забезпечити вільний і безпечний проїзд одного з послів до Саадет-Ґерая І. Врешті-решт було вирішено направити до Саадет та Іслам-Ґераїв двох окремих послів: дворян Андрія Мацкевича та Гліба Есьмана відповідно. Виходячи з того факту, що виплата упоминків не гарантувала спокою державі з боку татар, а також розуміючи, що Перекопська Орда «знищена й вельми упала», литовський уряд не став посилати до Криму великих або «урочистих» упоминків. Замість цього було вирішено запропонувати кримським правителям по дві тисячі золотих (половину — грошима, а половину — тканинами) щороку. Така виплата, на думку урядовців Литовського князівства, повинна була мати вигляд добровільного подарунка за конкретно виконану роботу. У випадку ж відмови Саадет-Ґерая І пристати на пропозиції литовської сторони, уряд Великого князівства Литовського залишав за собою право за допомогою військової сили стверджувати свої позиції в цьому регіоні.

Питання зміцнення замків і збільшення військ на Київщині посідало помітне місце в листуванні Сигізмунда І та ради панів. За королівським наказом, підскарбій земський перевірив припаси та забезпечення вояків київського гарнізону й поповнив нестачу. Проблемним залишалося питання, ополчення яких саме повітів і з яким почтом мають їхати до Києва. Рада панів скаржилася, що чинний реєстр вже вичерпав себе, оскільки «мало не половину того почту померло». Проте король видав категоричний наказ виставляти вояків згідно з чинним реєстром: «аби ті почти згідно попису служби були виставлені й що б ні в чому той почот людей не був зменшений».

Рада панів пропонувала королю «не рушити зем’ян Дорогицьких, Белських, Мелницьких», а зібрати з них гроші, за які найняти кількасот «служебних» і дворян, бо «велика послуга з тих людей княжих, ніж з повітів, нам була». На це Сигізмунд І відповів, що мовляв, під час його останнього мешкання у Литовському князівстві вже було встановлено плату з кожної служби по два гроша, «або з коня по 16 грошей, на висилку служивих на оборону», і за ці гроші була набрана й спрямована до Києва жовнірська рота з 200 коней. Король видав наказ і розіслав відповідні листи, аби до замку їхали вояки з навколишніх земель, ті, хто «у повіті Київському й біля Мозиря і Овруча й у Волевщині маєтки свої мають». Водночас хоругви з центральних земель, на думку Сигізмунда І, не треба туди направляти, оскільки «маєтки їх від Києва далеко й самі далеко. І швидко вони не прийдуть і продуктів на них немає». Що ж стосується зазначеного вище ополчення Київщини, то в королівському наказі обумовлювалося, що в заставу особисто повинні їхати тільки «рівнійші... зі слугами своїми», а «преложнійші князі й пани нехай би слуг своїх згідно тих маєтків