Читати книгу - "Том 3"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ними; але, такий «анархізм» ніколи не викине і не викидав деспота з своєї утопії, недарма ж і месію свого він назвав царем іудейським — епіїет «пророк», бач, занизьким здався отим «анархістам». «Сина людського» вони забули просто. Коли що надається до щирої ідеалізації в первісному християнстві, то не його quasi9-анархічні доктрини, а хіба ота грація почуття його «жен-миро-носиць», до яких належить і моя Апціллодея, і те нове для античного аристократичного, світу почуття всепрощающої симпатії, що так красило відносини Христа до його зрадливих і тупих уче-ників (не один класичний філософ не простив би в такому становищі своїм друзям), ну, і ще два-три елементи в сфері почуття, а не теорії. Тільки ж сі елементи ідеалізація вже використала до дна, і мені не інтересно було на них спинятися довго, та за се Ви, як бачу, не ремствуєте на мене. А до речі: от і Ви уявляєте собі, що типічний християнин тих часів марив би, що всі стануть колись слугами Христа — чи се ж не все одно, що рабами? Чи ж не проти сього повстає мій раб-проме-теїст? Він зовсім слушно думає, що поки будуть пани і раби (на землі чи на небі, все одно), доти будуть і посередники межи ними, дозорці, економи і т. п. Що ж ідеальнішого міг йому виставити пересічний християнин найперших, навіть, часів, як не «єдину отару з єдиним пастирем», і як міг відповісти "на питання про підпасків? Я думаю,— тільки так, як відповів єпископ. Моя поема відноситься до середини II віку християнської ери (або до другої половини його), а тоді вже вирізнилась досить духовна тиранія усяких підпасків божих — зоставалось тільки будувати далі на прекрасно заложеному підмурівку духовної темниці...»
Перша редакція закінчення драматичної поеми за автографом різниться від відомої в друці. Після слів єпископа «...ходім од зла і сотворімо благо» в автографі спочатку було:
Ходімо, покиньмо в самоті його,
бо він од нас поволі йти не хоче, '
а ми насильства не вживаєм. Діти,
ходім од зла і сотворімо благо.
Вся громада рушає з свічками в руках. Єпископ попереду.
Старий раб і Апціллодея позаду, обоє трохи відстали.
Старийраб (до Неофіта-раба)
Куди тепер ти підеш, нещасливий.
Неофіт-раб На Тібр, через отруєну Маремму.
Старий раб, сумно похитавши головою і зітхнувши, відходить, потім знов вертається і, оглянувшись боязко назад та побачивши, що громада вже зникла у темнім переході, стискає похапцем руку неофіта-раба і поспішно, старечою дрібного походою
віддаляється.
Анціллодея Я все-таки прошу тебе прислати твою жону з дитиною до мене.
Неофіт-раб Тобі за те догана буде, сестро.
Анціллодея Догану я покірливо прийму, спокутую за бідне немовлятко, що, може, хутко етапе сиротою без батька... Брате, вибачай мені, як я тебе сим словом засмутила, і не здивуй, я жінка нерозумна, не вмію розважати справ високих, я мало розібрала в сій сперечці.
Ти, певне, винен, бо єпископ гнівний від тебе одійшов, але одно із слів твоїх я добре зрозуміла і прийняла його собі до серця.
Неофіт-раб Яке ж то слово?
Анціллодея
«Чистая любов».
Мені здається, хто його промовить від серця, щиро, той для мене брат, хоч би й не був він однієї віри.
Неофіт-раб Так і мені здається, люба сестро.
І знаєш, я хотів тебе просити: якщо я згину, спом’яни мене, не словом голосним, а тихим серцем, для мене стане се за царство боже тут, на землі.
Анціллодея Тепер ходім, я виведу тебе, пильнуй за свічкою па поворотах, ти тут новий, недовго заблудитись.
Запалює коло олтаря свічку і йде вперед, неофіт-раб за нею. На поворотах Анціллодея обертається, освічує путь і питає: «А де ти, брате?». Неофіт-раб одзивається з темряви: «Ось я, люба сестро».
Голоси згодом затихають вдалині і світло зникає».
В процесі остаточного редагування кінця твору Леся Українка хпочатку зняла п’ять рядків в останньому вислові нео-фіта-раба (від слів: «І знаєш, я хотів тебе просити...»), а пізніше викреслила всю наведену вище частину, дописавши замість неї коротку бойову кінцівку, в якій закликає виступити на боротьбу проти рабства.
«Рідний к р а й» — український щотижневий громадський і літературно-науковий журнал ліберально-буржуазного напряму.
Виходив у Полтаві (1905—1907), Києві (1908—1914), Гадячі, (1915—1916).
К р и її т а — окреме невелике приміщення в катакомбах, до якого вели довгі, часом дуже заплутані ходи. ,
К о р і п ф — місто в стародавній Греції.
Маремма — низина, заболочена місцевість на заході Апен-нінського півострова; її звуть «отруйною» через багнисті випари над нею.
Е д е м — за біблійною легендою, міфічна країна, де ніби знаходився рай,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Том 3», після закриття браузера.