Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 2"

Московії тривало не лише посилення православ’я як офіційної релігії держави, але одночасно підсилювався й кревний зв’язок населення північних і південних улусів Орди, підвищувався вплив ханської влади на фінський етнос. Достеменно відомо, що навіть у часи найвищого розквіту Золотої Орди за Узбека (1312—1342), хани з неабияким задоволенням поселяли знать і навіть нащадків у своїх північних улусах, дозволяю-чи їм приймати християнську релігію.

До якої ницості опускалася московська історіографія, коли насаджувала відверту брехню на подібні теми.

Що цікаво: у Іпатіївському монастирі поховані практично всі представники древнього князівського татарського роду Четів, які жили в XIV—XVII століттях, включаючи московського царя Бориса Годунова. А вступаючи на московський престол у 1613 році, династія Романових-Кобиліних присягала на вірність державі саме в Іпатіївському монастирі перед ликом давнього татаро-монгольського князівського роду. Задумайтеся, шановні читачі! У московській історії просто так ніколи нічого не відбувалося. Принагідно згадайте, що історик А. І. Лизлов узагалі не знав про існування Івана Калити (1310—1340 роки). І ви повною мірою зможете усвідомити московську історичну брехню.

Є над чим задуматися.

Третій приклад. "Предтечевський жіночий (монастир. — В. Б.) у повітовому місті Великий Устюг на горі Соколь ничій. Існує з 1262 року й був колись чоловічим. Обитель ця заснована татарським Баскаком... Бугаєм, що прийняв Християнську віру під ім’ям Іоанна. На цьому місці був двір Іоанна” [51, с. 67—69].

Цим прикладом завершимо підтвердження незаперечної істини зрощення фінського етносу з тюркським (татаро-монгольським) у північних улусах Золотої Орди. Подібне змішання тривало і в наступні століття.

А далі хочу розповісти читачам про одну парадоксальну істину московської історії, про феноменальне явище "великоросійського" етносу, якому московити не можуть дати серйозного пояснення дотепер. Послухайте сучасних московських професорів: ‘'...XIV століття вважає часом формування феодального землеволодіння в районі Радонежа (Московія. — В. Б.) С. 3. Чернов, який скрупульозно досліджував цей період за даними не лише письмовими, а й за археологічними джерелами. Враження це підсилюється, коли ознайомишся з родовідними книгами XVI ст., в яких зафіксований склад московського боярства. Всі ті роди, в яких зазначені предки, що жили до навали Батия, або князівські, або сторонні- Боярство Московської землі та навіть... Північно-Східної Русі (ростовсько-суздальської землі. —В. Б.) до другої половини XIII ст. із цих книг невідоме" [60, с. 39].

Ось таке відкриття!

Вкотре переконуємося у відсутності перетікання слов’ян X—XIII століть до ростовсько-суздальської землі з Київського князівства. Бо саме цей факт і цю істину стверджують московський професор і його колеги.

Боярський стан майбутньої Московії склали зайди другої половини XIII століття (згадайте баскака Бугая, 1262 рік), тобто татаро-монгольські прибульці. Саме від них пішли знамениті князівські, графські й боярські роди Московії: Годунови, Сабурови, Вєльямінови, Бугайови, Уварови, Давидови, Злобіни, Мінчакови, Орєшкіни, Урусови і тисячі інших. Не забувайте цієї незаперечної істини!

Не могли фінські племена меря, мещера, мурома, весь та інші, живучи до XIII століття в дикості й мешкаючи в земляних, по суті, норах, створити потужну верству хліборобів. Та й серйозне землеробство почалося в Московії тільки наприкінці XIV століття.

Однак ми дещо відхилилися від теми. Іншою винят ково важливою подією другого етапу становлення православ’я в ростовсько-суздальській землі стала війна 1269—1271 років між Золотою Ордою і Візантійською імперією, безпосередню участь в якій брала військова дружина з країни Моксель. Читачі не знайдуть у російській історії серйозного аналізу тієї війни. Але ж привід до війни та її підсумки заслуговують на увагу.

Золота Орда за онука Батия, знаменитого хана Менгу-Тимура не мала територіальних претензій до Візантії. Нагадаю читачам, що родова гілка Чингісидів Золотої Орди в ті роки була у військовому конфлікті з іншою гілкою Чингісидів, яка правила на Кавказі, в Ірані, Сирії і т. д., не менш знаменитою династією Хулагу-хана. У ті роки в державі Хулаїуідів правив старший син Хулагу-хана — Абага-хан [1265—1282). Тобто воєнні дії Золотої Орди з Візантією через Кавказ були неможливі. І природно, вони відбулися через території сучасних держав Румунії, Болгарії та України, бо кордон Візантії проходив по Дунаю. У той час. як останні кочовища татар, навіть за Узбека- хана, не переходили на правобережжя України. Мова йде про кінець XIII—початок XIV століття. Це історично безсумнівні факти, про які розповідають арабські та перські вчені, котрі побували в ті роки в Золотій Орді. Читачі можуть у цьому переконатися, прочитавши збірники В. Г. Тизенгаузена, що вийшли в Російській імперії.

Була єдина причина тієї війни: боротьба Золотої Орди з Візантією за православ’я в межах території Орди. Митрополит Кирило та єпископи переконали хана зажадати від Патріарха Константинопольського передачі права на узгодження (призначення) митрополита та єпископів у своїх володіннях. Інакше ті не могли вважати хана "своїм Царем". Що й виконав хан Менгу-Тимур військовим шляхом. Слід гадати, візантійський Патріарх, живучи в "симфонії"-єдності з імператором Візантії, мирним шляхом подібне питання вирішувати відмовився.

Підтвердження нашої концепції знаходимо в історичних фактах минулого Московії. Так, перші ханські ярлики митрополитові, єпископам та ігуменам монастирів датуються саме часом правління хана Менгу-Тимура.

Після війни 1269—1271 років хан Золотої Орди прибрав до своїх рук право призначення митрополита та єпископів у своїх володіннях. Православ’я ростовсько-суздальської землі стало повністю підконтрольне ханам Золотої Орди. Православна церква стала невід’ємною частиною державної влади й державного апарату татаро-монгольської імперії.

Іншого бути не могло. Не можна мати в державі привілеї, не служачи цій державі та владі. Московські міфи і байки неприйнятні для серйозної розмови.

А далі розповімо про ще одну надзвичайно цікаву знахідку із російської церковної літератури. Пам’ятаєте першу згадку про Москву? Ми вже пояснювали, чому Москва, як поселення, з’явилася тільки в 1272 році.

Працюючи над першою книгою "Країни Моксель" у Казахстані, я не мав можливості звертатися до церковної літератури московської імперії, котра стосується тих далеких часів. Визначаючи дату заснування Москви — 1272 рік, доводилося керуватися логікою історичних подій того часу, проведеними в Золотій Орді переписами населення та самим фактом відсутності московського князівства до 1277 року. Природно, відкидалися звичайні московські міфи й відверта брехня про якихось московських князів Хоробритів. Подібна облуда стала напрацюванням катерининської "Комісії" та її послідовників.

Коли ж автор працював над другою книгою "Країни Моксель", уже в Києві, мав можливість звернутися безпосередньо до історичної церковної літератури. І ось що з’ясувалося:

1. Церква "Спаса на Бору, Собор, у Москві, в Кремлі... — у той час, коли місце нинішнього Кремля ще було вкрите бором або густим лісом... — син Олександра Невського, Св. Данило (народився в 1261 році. — В. Б.), котрий щойно одержав в уділ землі й села...