Читати книгу - "Хранителі"

— Хочеш оглянути все? — запитав він товариша.

— Хоча сенсу в цьому ніякого, — промовив Тіл, — але доведеться.

Кен досі не вірив, що в Бордо щось могло трапитися. Мабуть, пікап просто залишили в кінці дня, як і інше обладнання, що стояло тут усю ніч, як-от кілька міні-екскаваторів на довгій вантажівці, а також один гідравлічний зі зворотною лопатою. Скидалося на те, що, найімовірніше, кричали діти, котрі тут гралися.

Із машини вони взяли ліхтарики, бо хоча електрику в селищі вже провели, проте у недобудовах світла ще не було.

Поправивши револьвери в кобурах радше за звичкою, ніж із остороги, поліцейські ввійшли у найближчу недобудову. Вони нічого конкретного не шукали, просто оглядали місце ймовірної події, що зазвичай займає половину часу поліцейського.

Вперше за весь день війнув легенький вітерець, задуваючи в будинок хмари тирси. Сонце швидко котилося на захід, і від каркасу стін на підлогу падали гратчасті тіні. Останні промені світла, які із золотистих перетворювалися у брудно-червоні, надавали повітрю відтінок, схожий на відсвіти з доменної печі. На бетонній підлозі валялися цвяхи, які виблискували у вогняному світлі та подзенькували під ногами.

— Я гадав, що за сто вісімдесят тисяч баксів кімнати будуть більшими, — промовив Тіл, підсвічуючи ліхтариком темні закапелки.

Зробивши глибокий ковток пропахлого тирсою повітря, Кен промовив:

— Чорт забирай, та за такі гроші кімнати тут повинні бути, як зали очікування в аеропортах.

Вони вийшли на вузький задній двір і вимкнули ліхтарики. Місцевість навколо домів ще не була облаштована, тож повсюди валялося будівельне сміття: дерев’яні уламки, бетон, шматки толю, дроти, цвяхи, обрізки труб з ПВХ, кедрові дошки, що їх скинули з даху, пластикові стаканчики та коробки з-під біґ-маків, порожні бляшанки з-під кока-коли і ще багато різноманітного сміття.

До загорожі тут іще також не дійшли руки, тому звідси було видно задні двори всіх дванадцяти будинків уздовж вулиці. На землю вже опускалися фіолетові тіні, але їм було видно, що у дворах нікого нема.

— Жодних ознак погрому, — сказав Тіл.

— Жодних стурбованих паняночок, — додав Кен.

— Ну давай принаймні пройдемося між будинками, — запропонував Тіл. — Треба ж якось відпрацьовувати гроші платників податків.

У десятиметровому проході між двома будинками лежав труп.

— Дідько, — сказав Тіл.

Чоловік лежав навзнак, наполовину схований тінню, і в брудно-червоних відсвітах надвечірнього сонця виднілася лише нижня частина тіла. Спочатку Кен та Тіл не зрозуміли, на яке жахіття вони наткнулися, але, схилившись над трупом, Кен із жахом уздрів, що в чоловіка вирвані всі нутрощі.

— Господи… його очі, — промовив Тіл.

Кен підвів голову від понівеченого тіла і побачив порожні очниці жертви.

Відступаючи у засмічений двір, Тіл дістав револьвер.

Кен також відійшов від понівеченого трупа і витягнув револьвер з кобури. Хоча він весь день тільки те й робив, що пітнів, проте зараз відчув, що його пройняв геть інший піт — холодний, неприємний, пропахлий страхом.

«Дисоціативи[44], — подумав Кен. — Лише останній мудак, обколотий дисоціативами, може так жорстоко розправитися з людиною».

У Бордо Ріджі панувала тиша, рухалися тільки тіні, довшаючи з кожною миттю.

— Це справа рук якогось наркоші під кайфом, — висловив свою підозру Кен.

— Я теж так гадаю, — сказав Тіл. — Продовжимо пошуки?

— Тільки не вдвох! Викличемо когось на підмогу.

Вони пішли назад, озираючись навсібіч, поки до них не долинули якісь звуки. Щось грюкнуло, потім почулося бряжчання заліза і звук розбитого скла.

Кен не сумнівався у походженні звуків. Вони лунали з найближчого із трьох майже добудованих будинків, призначених слугувати взірцем для покупців.

Якби навколо не було нічого підозрілого і вони не знали, звідки починати пошуки, то поліцейські мали би повне право повернутися до патрульної машини і викликати підмогу. Але коли вони почули цей шум, то їхні підготовка та «чуйка» спонукали до рішучіших дій. Поліцейські пішли на задній двір.

Внутрішні приміщення дому знадвору не проглядалися, оскільки на оббиті рубероїдом дошки була прибита дротяна обшивка і півбудинку було вже поштукатурено. Штукатурка виявилася сирою, схоже, її наклали лише сьогодні. Більшість вікон уже було засклено, а там, де не встигли, заклали пройми шматками непрозорого пластику.

Зсередини знову долинув грюкіт, голосніший за попередній. Потім почувся дзенькіт розбитого скла.

Кен Даймс смикнув розсувні скляні двері, які вели з вітальні на задній двір. Вони не були замкнені.

Тіл знадвору спробував роздивитися вітальню через скло. Хоча до будинку досі потрапляло світло, бо на дверях і вікнах не було занавісок, там панували сутінки. Побачивши, що всередині нікого немає, Тіл з ліхтариком в одній руці і «сміт-вессоном» в іншій прослизнув крізь напіввідчинені двері.

— Зайди спереду, — прошепотів Тіл. — Тепер покидьок не втече.

Пригнувшись, щоб його не було видно з вікна, Кен побіг довкола будинку до парадного входу, щокроку очікуючи, що з даху чи віконної пройми на нього ось-ось щось стрибне.

Усередині вітальня була оббита гіпсокартоном, а стеля поштукатурена. Вона з’єднувалася з кімнатою для сніданків і кухнею, без жодного натяку на двері. На кухні вже були вмонтовані дубові шафки, але