Читати книгу - "Прекрасна чаклунка"

class="book">— Ви цікаво формулюєте своє обвинувачення. Кажете, я зрадив свою націю, тобто самого себе. Але ж самі ви, покинувши батьківщину ще за Рудольфа Другого, вважаєте себе чехом-патріотом, а мене, людину, що звеличує вашу націю в міру своїх неабияких сил і створила на північному сході Чехії оазу спокою, добробуту й безпеки, мене, єдиного чеха, що в ці тривожні часи спромігся діяти, тоді як решта або взяла ноги на плечі, або піддалася жіночій слабодухості, ви, пане Кукань, із чеської нації виключили. Та хай уже, я зовсім не маю охоти сперечатися з вами на цю нудну тему. Кажете, я зрадив свою націю, повторюєте, мов папуга, поширене ідіотське твердження про мою нечувану зрадливість, бо я з кількома солдатами перейшов на бік цісаря. Але одинадцять років, що минули відтоді, — занадто короткий час, щоб світ спромігся належно оцінити той мій учинок, на перший погляд такий ниций. А тим часом я міг би спокійненько порядкувати маєтками, що їх лишила мені в спадщину моя кохана дружина Лукреція, чию руку, на жаль, трохи жовтаву й зморшкувату, прирік мені — не дивуйтеся! — Кеплерів гороскоп. Але я вже тоді бачив, що справа вашої коханої нації, пане Кукань, програна, і знав: як маю колись простягти руку допомоги народові, про який ви ніколи не дбали, хоча й зворушливо балакали, і вивести його з болота, в якому він опинився через дріб’язкове себелюбство проводирів, то повинен спершу набути відповідної сили. Чеські пани ніяк не могли обрати короля з-поміж себе і, щоб ніхто з них не шкодував, посадили на трон пфальцького курфюрста, якого доля вашої батьківщини, пане Кукань, цікавить не більше, ніж мене доля американської Віргінії. Він після першої програної битви дременув, покинувши ваших земляків напризволяще. В цьому нещасті я не винен, я з’явився на арені, коли чехи вже програли війну, а тепер намагаюсь урятувати, що можна.

— Ви дуже елегантно змалювали, як загарбували конфісковані маєтки чехів.

— Я їх не загарбував, а купував, — відповів Вальдштейн.

— За знецінені гроші, які самі й карбували.

— Під час війни гроші завжди знецінюються, а я не чаклун, щоб це відвернути, — сказав герцог. — Отож я скуповував ті маєтки, щоб вони не попали в руки чужинців,і коли при цьому трохи потрусив цісарську скарбницю, то й не подумаю дорікати собі за це. Я цим вимурував собі підвалини могутності: хіба ж цісар не пристав на мою пропозицію за мої гроші набрати й озброїти військо для нього? Тобто я зробив те саме, що робили й ви, коли стали першим міністром турецького султана. І ваш перший крок тоді був — набрати й озброїти сильну сучасну армію. Бо, коли мене правильно інформував мій небіж Макс, а його — мій підчаший, кавалер де ла Прері, ви, пане, і колишній перший радник султана, офіційно званий Розумом Його Величності, — одна й та сама особа.

— Вас інформували правильно, — сказав Петр. — Та коли те саме роблять різні люди, воно вже не те саме. Я набирав турецьку армію для того, щоб відвернути європейську війну, а ви втрутились у цю війну на користь того, хто її розпалив: цісаря Габсбурга.

— Цісар Габсбург війни не розпалював, — сказав Вальдштейн. — Розпалили її ви, пане Кукань, жахливим провалом свого турецького експерименту. Розпалили її тим, що не спитали зірок, чи вони сприятимуть вам, коли ви рушили до Європи вбити свого ворога, кардинала Гамбаріні. Розпалили її тим, що, хоч і втиснули скіпетр у руку Людовіка Тринадцятого, але зразу по тому його покинули й тим дали змогу кардиналові Рішельє стати першим міністром. А кардиналові до вподоби, що німецькі держави знесилюють одна одну війною, бо Франції, яка не воює, це вигідно. Тому він не хоче, щоб німецька війна припинилася. Тому він помирив шведського короля з Польщею й дав йому змогу втрутитись у німецьку війну. А що він бачив і бачить у мені великого миротворця, то й послав до Регенсбурга отця Жозефа нацькувати на мене курфюрстів.

— Парадоксам немає меж, особливо в буцегарні, де треба чимсь розважитися, — сказав Петр. — Ваша здатність робити з чорного біле просто дивовижна.

— Хто бачить далеко, — відповів герцог, — той часто помічає: те, що зблизька видавалося чорним, насправді біле.

— Жінці, в якої здичавілий вояк забив дитину, — сказав Петр, — і господареві, якому він підпалив дах над головою, важко довести, що все це вкладається в рамки благодійних прагнень великого миротворця.

— Коли їм важко таке пояснити, — заперечив герцог, — це ще не означає, що неминучі на війні дрібні трагедії не є неодмінними супутниками благородних зусиль, корисність яких виявиться в майбутньому. Давньоримські легіонери рукавичок не носили й, завойовуючи світ, не обходились без жорстокості та звірств. Шість тисяч розіп’ятих понад Аппієвим шляхом рабів не свідчать про делікатність. Нині ми про цю жорстокість знаємо мало і вона нас не дуже хвилює, зате добре знаємо, що підкореним народам римляни принесли культуру й цивілізацію, вкрили їхні землі шляхами, чудовими будівлями й акведуками, отож ваша кохана батьківщина, пане Кукань, може тільки шкодувати, що Рим зупинився перед її порогом. Але вернімося до наших справ. Я не називаю вас дурнем, але прошу, щоб ви зважили й зрозуміли одне: я одинадцять років живу в самому осередді європейських подій і світової політики, а тому бачу далі і ясніше, ніж ви, бо ви зі своєю любов’ю до батьківщини стояли осторонь їх. Ви вважаєте себе єдиною людиною, здатною виконати карколомне папине завдання. Як свідчить результат, ваша самовпевненість має підстави. Але я з не меншим правом вважаю себе за єдину людину, здатну повернути знекровленій Європі мир. Ми обидва люди значні, пане Кукань, дарма що ви бідний і нікому не відомий, а я опинився за гратами. Велика людина повинна вміти програвати. Велич Ганнібалова ніколи не була очевидніша і гідніша подиву та пошани, як тоді, коли він, розбитий Марцеллом, мусив відступити до Апулії і, відрізаний від світу, марно дожидати там допомоги з Карфагена. Трагедія новітньої європейської історії в тому, що мої шляхи розминалися з вашими. Звичайно, це правда, що, коли мені мій небіж сказав, хто та людина, що проникла до Кеплерового дому й побачила мене в парадному уборі, який я надягнув задля розваги, бо гадав, що місію мою скінчено, я жахнувся й