Читати книгу - "Іван Сила на прізвисько «Кротон»"

ніч кінчається ранком о десятій. Невже ви думаєте, що поліцейські будуть тривожити всіх власників кабаре через вашого чоловіка?.. Відпочивайте, мадемуазель. Доки в нього будуть гроші при собі, доти його не випустять. О, знаю я наших куртизанок!..

— Мій чоловік не такий, — спробувала переконати швейцара. — В нього й цента не було при собі.

— Всі ми однакові, мадемуазель, доки молоді. А як білим порохом вкривається колись непокірна голова, тоді стаємо смиренними, як я тепер, мадемуазель…

— Не може того бути! — рішуче сказала Ружена. — Я вас прошу: подзвоніть! То якась біда сталася. У ресторані їх немає. Я вже тричі там була. Він був з двома англійцями. Якби нічого не сталося, він завжди лягає спати о першій годині. У нього свій режим.

Старий неохоче підійшов до службової кабіни, зняв телефонну трубку, покрутив ручкою.

— Як прізвище вашого чоловіка?

— Сила Іван.

— Сила… Сила… Кротон? Я бачив його. Симпатичногочоловіка маєте, мадемуазель. Добру силу має… — знову покрутив ручкою. — У поліцейських — жнива. Весняні ночі, мадемуазель, — поклав на важіль телефонну трубку. — Зайнято. Почекаємо. Присядьте, мадемуазель, — запросив, коли побачив, що Ружена не може встояти на одному місці.

— Дякую, дякую… Боже мій, Боже мій, що то з ним могло статися? — запитала вголос по-чеськи.

Старий швейцар саме почав говорити з поліцією…

Іван відкрив запилені очі. Поміж ребристим камінням побачив пучок світла. Встромив у цю щілину руку. «Ранок. Майже нікого нема». Підібрав під себе камінь, сперся на нього. Напнувся і каміння розлетілося в різіні боки, гримлячи, як обвал у прірву. Лише сам стояв по пояс посеред бруківки. Розчистив її перед собою, аби вибратися на тротуар. «Швидше! Швидше до Ружени!» Коли згадав про неї, знову наче плитою вдарило по голові, і він мимохіть крикнув:

— Поліція!

Оглянувся доокола, аби пересвідчитися чи насправді це його голос.

— Доктора! — гойкнув ще раз. Та ніхто не обзивався.

Присів на купу каміння.

— Поліція! — закричав так, що аж бруківка покотилася від нього.

Раптом, наче з-під землі, виріс перед ним поліцейський. А, може, привиділося? Гей, ні, то він. Та чого блимає очима? Той, очевидно, перелякався Івана: розтерзаний, покривавлений велет спокійно сидів на купі каміння. Поліцейський метнувся вбік і за хвилину привів із собою ще двох з пістолетами у руках, настромленими на Івана.

— Доктора! Корінець би вам висох!

Поліцейські спробували його взяти під руки.

— Я сам! — і рушив твердим кроком, придержуючи лівою рукою волосся, що звисало на крівляне чоло.

Перейшли через вулицю. Зупинилися перед невисокимбудинком. Старший натис на кнопку і глянув ще раз на Силу: синяки та кривавиці ятрили все обличчя.

— Скільки відер вина випив? — скривившись, спитав поліцейський.

— Соку пив з винограду.

— О, знаємо вас, знаємо! — озвався другий. — Всі ви соки лижете і чомусь по ямах валяєтеся, як свині!

Двері відчинив старенький чоловічок у теплому довгому халаті і, привітавшись, показав на вільний прохід.

З Івана на підлогу почала капати розворушена кров. Довгі, непокірні кучері зліпила вона у єдиний жмут. Почав зачісувати рукою неподатливе волосся, що насилу спадало на очі.

— Аварія? — запитує, нарешті, старий доктор, миючи у ванні руки.

— Погром! — засміявся поліцейський, що першим озвався до Івана.

Ще раз пробує зачесати пальцями волосся. Ступив до дзеркала. Ге-гей, так то не лише кучма, а й уся кожа спадає з голови.

— Хто був у парі? — питає поліцейський.

— Двоє англійців. То спочатку, на вечері. А як вели мене до готелю, то там їх було, майже, більше. Бо каміння много нашмарили на мене.

— Куртизанку не поділили?

— У мене жінка в готелі. Ми тут з цирком.

— Ви — Кротон? — вистунчався старший, очевидно.

— Сила. Іван Сила. Кротон — то панська називка.

— Ваша мадемуазель дзвонила до нас.

— Ружена?

Поліцейський спокійно звернувся до лікаря:

— Докторе, дозволите скористатися вашим телефоном?

— Він завжди до ваших послуг!..

Поки поліцейський повідомляв, що Кротон знайшовся, лікар готував бинт, виймав із шафчика інструменти.

— Ножиці, ножиці беріть, пане докторе, — показав Іван пальцями, бо не знав, як вони називалися по-французьки.

Доктор посадовив Івана в крісло.

— Ай-ай-ай, шкода таких кучерів, молодий чоловіче!..

— Добре, що голова ціла. Кучері виростуть.

— Хіба у вашого сина виростуть, молодий чоловіче. Ай-ай-ай! Весь скальп треба знімати.

— Ріжте, ріжте, чого дрижите, пане докторе?

— Треба в шпитальні таку операцію робити.

— Та у вас є ножиці. Ріжте!

Лікар одрізав весь жмут волосся разом із шкірою. Викинув у тазик. Коли почав намазувати голову йодом, лише тоді Іван стис зубами, що аж з очей бризнули сльози: чисті й гарячі, як роса…

І лише в поліцейському управлінні здогадався, що ті гостинні і чемні англійці почастували його за Джона Джексона, котрий нещодавно