Читати книгу - "Людина-амфібія. Острів загиблих кораблів. Голова професора Доуеля"

— А це вас хіба не заспокоює? — з насмішкою запитав Гатлінг, показуючи ланцюжок, яким він був прикутий.

— Не можу ж я залишитися з вами, хай вам біс.

— Одне слово, ви хочете врятувати себе, мене і ті десять тисяч доларів, які вам обіцяли за моє піймання? Вельми співчуваю вашому скрутному становищу, але нічим не можу допомогти.

— Можете, можете… Слухайте, голубчику, — і голос Симпкінса став застережливим. Симпкінс весь зіщулився, як жебрак, котрий вимолює подаяння, — дайте слово… дайте тільки слово, що ви не втечете від мене на березі, і я зараз же відімкну та зніму з вашої руки ланцюг… дайте тільки слово. Я вірю вам.

— Дякую за довіру. Але ніякого слова не дам. Утім, ні: втечу за першої нагоди. Це слово можу дати вам.

— О-о!.. Бачили ви таких?.. А якщо я залишу вас тут, упертюх? — І, не чекаючи відповіді, Симпкінс кинувся до дверей. Чіпляючись, деручись і падаючи, він вибрався крутими сходами на палубу, яка, незважаючи на ніч, була яскраво освітлена дуговими ліхтарями. Його відразу вшкварило дощовою завісою, яку термосив бурхливий вітер. Корма корабля стояла над водою, ніс заливали хвилі. Симпкінс оглянув палубу та зауважив, що дисципліна, яка ще панувала кілька хвилин тому, подолана, як легка перешкода, скаженим натиском того первісного, тваринного відчуття, яке називається інстинктом самозбереження. Вишукано одягнені чоловіки, ще вчора галантно й люб'язно надавали паннам дрібні послуги, тепер топтали тіла цих панн, пробиваючи кулаками дорогу до шлюпок. Перемагав найсильніший. Звук сирени зливався з нелюдським ревом оскаженілого стада двоногих звірів. Маячили роздавлені тіла, розтерзані трупи, клапті одягу.

Симпкінс втратив голову, гаряча хвиля крові залила мозок. Була мить, коли він сам був готовий кинутися в звалище. Але думка про десять тисяч доларів, що промайнула навіть у цю мить, утримала його. Стрімголов скотився він сходами, влетів до каюти, впав, прокотився до дверей, повзучи дістався до ліжок і мовчки, тремтячими руками став розмикати ланцюг.

— Нагору! — сищик пропустив уперед Гатлінга та посліду-вав за ним.

Коли вони вибралися на палубу, Симпкінс закричав у безсилій люті: палуба була порожня. На величезних хвилях, освітлених вогнями ілюмінаторів, мелькали останні шлюпки, переповнені людьми. Нічого було і думати дістатися до них уплав.

Борти шлюпок були обліплені руками утопаючих. Удари ножів, кулаків і весел, револьверні кулі сипалися зі шлюпок на голови нещасних, і хвилі поглинали їх.

— Все через вас! — закричав Симпкінс, тримаючи кулак перед носом Гатлінга.

Але Гатлінг, не звертаючи на сищика ніякої уваги, підійшов до борту й уважно подивився вниз. Біля самого пароплава хвилі гойдали тіло жінки. Останніми зусиллями вона простягала руки і, коли хвилі прибивали її до пароплава, марно намагалася вчепитися за залізну обшивку.

Гатлінг скинув плащ і стрибнув за борт.

— Ви хочете втекти? Ви відповісте за це. — І, вийнявши револьвер, він спрямував його в голову Гатлінга. — Я стрілятиму при першій вашій спробі відплисти від пароплава.

— Не говоріть дурниць і кидайте швидше кінець каната, ідіоте! — крикнув у відповідь Гатлінг, хапаючи за руку утопаючу жінку, яка вже непритомніла.

— Він ще й розпоряджається! — кричав сищик, невміло махаючи кінцем каната. — Образа посадової особи при виконанні службових обов'язків!

Міс Вівіана Кінгман опам'яталася в каюті. Вона глибоко зітхнула і розплющила очі.

Симпкінс галантно розкланявся:

— Дозвольте познайомитися: агент Джим Симпкінс. А це містер Реджинальд Гатлінг, що перебуває під моєю опікою, так би мовити…

Кінгман не знала, як тримати себе в компанії агента та злочинця. Кінгман, донька мільярдера, мусила ділити товариство з цими людьми. До того ж одному з них вона зобов'язана своїм порятунком, вона мала дякувати йому. Але простягнути руку злочинцю? Ні, ні! На щастя, вона ще надто слабка, не може звести руку… ну, звичайно, не може. Вона ворухнула рукою, не піднімаючи її, і сказала слабким голосом:

— Дякую вам, ви врятували мені життя.

— Це обов'язок кожного з нас, — без жодного хизування відповів Гатлінг. — А зараз вам слід відпочити. Можете бути спокійні: пароплав добре тримається на воді і не потоне. — Смикнувши за рукав Симпкінса, він сказав: — Ходімо.

— На якій підставі ви стали розпоряджатися мною? — бурчав сищик, йдучи, проте, за Гатлінгом. — Не забувайте, що ви заарештовані, а я будь-якої миті можу на законній підставі накласти ручні кайдани та позбавити вас свободи.

Гатлінг підійшов упритул до Симпкінса і спокійно, але переконливо сказав:

— Слухайте, Симпкінсе, якщо ви не перестанете базікати, я візьму вас за комір, ось так, і викину за борт, як сліпе кошеня, разом з вашим автоматичним пістолетом, який так само намозолив мені очі, як і ви самі. Розумієте? Заховайте в кишеню вашу зброю та ходіть за мною. Нам треба приготувати для міс сніданок і розшукати пляшку хорошого вина.

— Чортзна-що таке! Ви хочете зробити з мене покоївку і куховарку? Чистити їй черевики й подавати шпильки?