Читати книгу - "Precedent UA — 2015"

Фактичні обставини справи: 17 листопада 1995 року працівники міліції затримали заявника за підозрою у вчиненні ним вбивства О. М. у співучасті з Н. Л… У період з 17 листопада 1995 року по 13 грудня 1996 року заявник перебував у Донецькому слідчому ізоляторі. Умови утримання, з його слів, були жахливими, а також він стверджував, що працівники міліції катували його, щоб отримати зізнання. Заявник поскаржився 21 листопада на зазначені вище неправомірні дії працівників міліції до прокуратури. Заявника було виправдано 13 грудня того ж року Апеляційним судом Донецької області у зв’язку з тим, що обвинувачення не пояснило протиріч між доказами, які були в справі та не надало достатніх доказів вини підсудного. Заявника звільнили з-під варти. Він поїхав до Узбекистану. Касаційна скарга обвинувача була задоволена 13 грудня 2007 року Верховним Судом України та справу направили на новий судовий розгляд. За згодою заявника судовий розгляд відбувався без його присутності, а за участі його захисника. Заявника було визнано винуватим 3 грудня 2003 року у вчиненні вбивства з корисливих мотивів та незаконному володінні вогнепальною зброєю. Вирок було залишено без змін Верховним Судом України 11 березня 2004 року.

Суд встановив, що зізнавальні покази іншого співобвинуваченого, якого неможливо було допитати в суді, по кримінальній справі відносно заявника, надані ним на досудовому слідстві, були використанні судом для встановлення фактів, важливих для кваліфікації дій заявника; Суд відзначає, що співобвинувачений надавав зізнавальні покази на досудовому слідстві в статусі свідка та він не мав змоги проконсультуватися із адвокатом перед першим допитом, будучи зобов’язаним повідомити все, що йому відомо по справі зі страху перед кримінальною відповідальністю за відмову від дачі показань.

Представник заявника в Суді: адвокат Аркадій Бущенко

Суд визнав порушення статті 6 § 1 Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 93, 94, 179 Кримінального кодексу України, статті 43, 43–1, 691, 70, 71 Кримінально-процесуального кодексу України.

Основні тези:

«…Суд нагадує, що при визначенні, чи був процес в цілому справедливим, має прийматися до уваги якість доказів, у тому числі чи не викликають обставини, в яких вони отримані, сумнівів у їх надійності і точності» (§ 48)

«…Хоча в цій справі мова йде не про визнання винуватим автора зізнавальних показів, а його співобвинуваченого, Суд вважає, що основоположні принципи є, в цілому, такими ж, і ці показання, отримані за відсутності процесуальних гарантій, повинні розглядатися із крайньою обережністю, беручи до уваги, зокрема, той факт, що Н. Л. (співобвинувач) одразу відмовився від них, поскаржившись в компетентні органи на те, що він надав їх під тиском…» (§ 51)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–90364 http://precedent.in.ua/index.php? id=1230026704 — http://precedent.in.ua/index.php? id=1230026704

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

1) рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 вересня 2014 року, справа № 758/4913/14-к, суддя Сингаївський О. П.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43778878

Теза із рішення: «…Крім цього, у рішеннях Європейського суду з прав людини… визнано, що використання показань осіб, які вони давали як свідки без участі адвоката чи іншого фахівця у галузі права, для доведення вини у вчиненні злочину ними (свідками) або їх співучасниками є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод…»

2) рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 квітня 2013 року, судді: Мороз М. А., Крижановський В. Я. та Дембовський С. Г.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30680448

Теза із рішення: «…Слід також відмітити, що в основу оскаржуваного вироку суду покладено також дані ОСОБА_1 показання на допиті 07 серпня 2011 року в якості свідка, хоча відповідно до рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 Конституційним Судом України відзначено, що кожній особі, зокрема свідку під час допиту в органах дізнання чи досудового слідства та особам при наданні пояснень у державних органах, має бути забезпечена реальна можливість отримувати правову допомогу для захисту від можливого порушення права не давати показань або пояснень щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, які можуть бути використані у кримінальному процесі для доведення обвинувачення зазначених осіб. Такий висновок підтверджує і практика Європейського суду з прав людини… що використання показань осіб, які вони давали як свідки без участі адвоката чи іншого фахівця у галузі права для доведення вини у вчиненні злочину ними (свідками) або їх співучасниками є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У справах «Луценко проти України», «Шабельник проти України», Європейський суд визнав, що права захисту були обмежені через порушення гарантій самовикриття й зобов’язав державу провести новий судовий розгляд цієї справи…»

3) рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 19 червня 2012 року, справа № 1–51/2012, суддя Усатий М. В.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25292908

Теза із рішення: «…Крім того, у суду є підстави сумніватися у законності отримання по справі доказів… оскільки зізнавальні пояснення, показання у обвинувачених відбирались формально як у свідків, але фактично їх допитували як підозрюваних без забезпечення їх права мати захисника та права не свідчити проти себе. Крім того, у обвинуваченої ОСОБА_6, яка є неповнолітньою відбиралися зізнавальні пояснення у відсутності законного представника та захисника. А тому наявні докази не дають можливості суду належним чином і належними доказами відтворити досліджувану подію, при цьому з матеріалів справи вбачається, що не всі обставини злочину встановлені і по справі не проведені всі передбачені законом слідчі дії. Відповідно до європейської практики. якщо виникають сумніви в достовірності певного джерела доказів, то відповідно його необхідно підтвердити доказами, отриманих з інших джерел, що органами слідства не зроблено…»

4) рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 грудня 2011 року, справа № 310/11621/13-к, суддя Морока С. М.

Посилання: