Читати книгу - "Бігун у Лабіринті"

підлогу, важко сапаючи, як загнаний пес.

— Стули свою гнилу пельку, Томасе! Я знаю, хто ти, але тепер мені байдуже. Я просто зроблю те, що треба.

Томас ніби приріс до підлоги. Слова Галлі його приголомшили. Він з жахом побачив, що Галлі розвернувся до вікна і відірвав останню дошку. І тієї миті, коли дошка впала на підлогу, шибка вибухнула сотнями друзок, що влетіли в кімнату, немов рій кришталевих ос. Томас затулив обличчя і гепнувся на підлогу, щосили відштовхуючись ногами, щоб відповзти якнайдалі від стіни. Притулившись спиною до ліжка, він розплющив очі, подумки вже прощаючись із життям.

Грівер устиг наполовину протиснути пульсуючий тулуб у розбите вікно і тепер, клацаючи кліщами, простягав на всі боки механічні кінцівки. Від переляку Томас і не помітив, що всі, хто до цього був у кімнаті, вибігли в коридор — всі, крім Ньюта, який лежав на ліжку без тями.

Остовпівши, Томас побачив, як довгий сталевий мацак потягнулося до безтямного тіла. Саме це й вивело його зі ступору. Він насилу звівся на ноги, роззирнувся в пошуках якоїсь зброї, та побачив тільки ніж, ні до чого не придатний за таких умов. Його охопив відчай.

І тут Галлі знову заговорив; грівер умить підніс одну механічну кінцівку, наче істота використовувала її, щоб бачити і чути. При цьому він і далі протискався досередини, сіпаючись і звиваючись усім тілом.

— Ніхто так нічого і не втямив! — вигукнув Галлі, намагаючись перекричати страхітливий гуркіт почвари. Ламаючи віконний отвір, істота дедалі глибше влазила в кімнату. — Ніхто не зрозумів, щó я бачив під час Переміни і щó вона зі мною зробила! Не повертайся до реального світу, Томасе! Тобі не… захочеться… згадувати!

Галлі кинув на хлопця зацькований погляд, потім розвернувся і скочив на грівера. Томас злякано скрикнув, побачивши, як усі кінцівки чудовиська вмить вистромилися, і на руках і ногах Галлі заклацнулися кліщі, роблячи втечу неможливою. Тіло Галлі з огидним хлюпанням на кілька дюймів занурилося в слизьку гріверову шкуру. А потім з неймовірною швидкістю грівер сіпнувся назад, вивільнився з розбитого віконного отвору і почав сповзати вниз.

Томас підскочив до зяючої діри на місці вікна, краї якої обрамляли гострі уламки скла, і поглянув униз: грівер гепнувся на землю і на великій швидкості покотився Глейдом; з кожним переворотом тулуба чудовиська Галлі то з’являвся, то знову зникав. Прожектори монстра яскраво світили, нишпорячи жовтавими променями по Західній Брамі, за якою грівер умить зник у глибинах Лабіринту. За кілька секунд з дзижчанням і клацанням металевих шпичаків об каміння, немов святкуючи перемогу, до нього приєдналися й інші почвари.

Томасу зробилося так зле, що він мало не виблював. Та тільки-но він позадкував од вікна, як щось удалині привернуло його увагу. Хлопець швидко вистромився з проламу та придивився пильніше: майдан Глейду швидко перетинала самотня тінь, прямуючи до Брами, в яку щойно потягли Галлі.

Попри кепське освітлення, Томас одразу ж упізнав його. Хлопець крикнув бігуну — радше навіть заверещав на всі легені, — щоб той зупинився, та було вже запізно.

Мінхо на повній швидкості зник у Лабіринті.

Розділ 40

По всій домівці спалахнуло світло. Заметушились глейдери, заговоривши всі одразу. В куті плакало двійко хлопчаків. Довкола панував хаос.

Томас не звертав уваги.

Він вибіг у коридор і скотився сходами вниз, перестрибуючи через дві сходинки. Потім, протиснувшись крізь натовп у вестибюлі, вискочив з Домівки й помчав до Західної Брами, та на кордоні Лабіринту різко пригальмував — від безрозсудного вчинку його врятував інстинкт. Аж раптом його покликав Ньют.

— Мінхо побіг туди! — вигукнув Томас, коли Ньют підійшов до нього, притискаючи до рани на голові білий рушник, на якому яскраво вирізнялася кривава пляма.

— Я бачив, — Ньют прибрав рушник, подивився на нього, поморщився і знову приклав до рани. — От гниляк, голова розколюється! А у Мінхо, схоже, мозок пришкварився — не кажучи вже про Галлі. Завжди знав, що він псих.

Та зараз Томас турбувався тільки про Мінхо.

— Я піду за ним.

— Знову час вдавати клятого героя?

Хлопець кинув на Ньюта ображений погляд.

— Думаєш, я тільки й хочу справити на вас, шлапаків, враження? Я тебе прошу! Я хочу лише вибратися звідси.

— Ще б пак, ти — звичайний бідолаха, як і всі ми… Та хай там як, а ми маємо серйознішу проблему.

— Тобто?

Томас розумів, що як він хоче наздогнати Мінхо, то не можна гаяти часу на балачки.

— Хтось… — почав Ньют.

— Он він! — скрикнув Томас. Мінхо щойно вискочив з-за рогу в кінці коридору і прямував просто до них.

Томас склав долоні рупором і крикнув:

— Дурню, ти куди бігав?!

Мінхо відповів не відразу: він пробіг крізь Браму, зупинився й, упершись руками в коліна, зігнувся.

— Я просто… хотів… упевнитися, — сказав він, жадібно хапаючи ротом повітря.

— А якби тебе злапали разом з Галлі, — буркнув Ньют. — То в чому ж упевнитися?

Мінхо випростався і взявся в боки, важко відсапуючись.

— Розслабтеся, хлопці. Я лише хотів подивитися, чи стрибнуть вони зі Стрімчака у гріверову нору.

— І? — запитав Томас.

— Бінго! — Мінхо змахнув піт з чола.

— Повірити не можу, — вимовив Ньют майже пошепки. — Ото ж нічка!

Томас мимоволі думками поринув до гріверової нори, проте він ще не забув, що перед самісіньким поверненням Мінхо Ньют збирався йому щось повідомити.

— То що ти хотів мені розповісти? — спитав він у Ньюта. — Ти сказав, у нас проблеми…

— Ага, — Ньют тицьнув пальцем собі за спину. — Ще можеш помилуватися на дим.

Томас поглянув у той бік. Важкі сталеві двері Картосховища були прочинені, і з них цебеніла, розчиняючись у сірому небі, тонка цівка чорного диму.