Читати книгу - "Містер Мерседес"

маленьку

усмішку в Холлі); про дванадцятирічного хлопчика, який заховався за двері

своєї спальні й одним ударом бейсбольного кия вимкнув грабіжника, котрий

вдерся в їхній дім; про доморядницю, яка поцупила кілька ювелірних

прикрас своєї хазяйки, але коли вона подавала вечерю, вкрадене випало

просто в неї з білизни. Є страшніші історії, і їх багато, які він тримає

при собі.

Після десерту (який Ходжес пропускає, непробачна ненажерливість дядька

Генрі слугує йому грізним застереженням) Джейні запрошує новоприбульців

від завтрашнього дня пожити в будинку в Цукрових Пригірках і потім ці

троє розходяться до підготованих для них номерів. Шарлотта з Генрі, схоже, радіють перспективі особисто проінспектувати, як живе інша

половина. А щодо Холлі… хтозна?

Номери новоприбульців містяться на другому поверсі. Джейні й Ходжеса — на

третьому. Коли вони підходять до сусідніх дверей, вона питається — чи не

поспить він із нею.

— Ніякого сексу, — каже вона. — Я ніколи в житті не почувалася менш

сексуальною. Просто я не хочу лишатися на самоті.

Ходжесу це годиться. Тим паче, він і сам сумнівається, що був би здатен

займатися таким шалапутством. М’язи черева й ніг у нього все ще болять

після вчорашнього вечора… а вчора, нагадує він собі, майже всю роботу

робила вона. Щойно вони опиняються під покривалом, вона пригортається до

нього. Він ледь може повірити в її теплу присутність. У її тутешність. Це

правда, що він не відчуває зараз бажання, але він радий, що стара пані

мала ґречність відійти з інсультом після того, як він злягався, а не до.

Не вельми це красиво, але що є, то є. Коріна, його колишня, любила

казати, що чоловіки вже народжуються мудаками.

Джейні вмощує голову йому на плечі.

— Я така рада, що ти приїхав.

— Я теж. — Це абсолютна правда.

— Як ти думаєш, вони знають, що ми разом у ліжку?

Ходжес міркує:

— Тітка Шарлотта знає, але вона б це знала, навіть якби ми не були разом

у ліжку.

— Як ти можеш у цьому бути впевненим, бо ти досвідчений…

— Так. Засинай уже, Джейні.

Вона так і робить, але коли він, захотівши в туалет, прокидається на

світанку, вона сидить біля вікна, дивиться на парковку та плаче. Він

кладе долоню їй на плече.

Вона піднімає голову:

— Я тебе розбудила. Вибач.

— Та нє, це мій звичайний сцико-підйом о третій ранку. З тобою все

гаразд?

— Так. Йо! — Вона усміхається, а потім витирає собі очі кулаком, немов

дитина. — Просто ненавиджу себе за те, що відправила маму з дому в

«Сонячні акри».

— Але ж ти казала, що вона сама хотіла поїхати.

— Так. Хотіла. Але, здається, це не впливає на мої почуття. — Джейні

дивиться на нього, очі в неї безрадісні й блискучі від сліз. — А ще

ненавиджу себе за те, що поклала на Олівію всю важку роботу тут, поки я

сама сиділа в Каліфорнії.

— Як досвідчений детектив, я роблю висновок, що ти хотіла врятувати свій

шлюб.

Вона дарує йому бліду посмішку.

— Ти добра людина, Білле. Іди, скористуйся туалетом.

Коли він повертається, вона знову лежить, скулившись, в ліжку. Він

обнімає її зі спини, і так вони й сплять, притискаючись одне до одного, всю решту ночі.

25

Настає недільний ранок і, перш ніж взяти душ, Джейні показує йому, як

користуватися її «айПадом». Ходжес пірнає під «Блакитну Парасольку Деббі»

і знаходить там нове повідомлення від Містера Мерседеса. Воно коротке й

по суті справи: «Я вирішив тебе в’їбати, дідусю».

— Йо, але розкажи мені, як ти насправді почуваєшся, — мовить Ходжес, і

сам себе дивує власним сміхом.

З ванної, загорнута у рушник, виходить Джейні, пара валує навкруг неї, наче якийсь голлівудський спецефект. Вона питається, з чого він так

регоче. Ходжес показує їй повідомлення. Їй воно не здається аж таким

забавним.

— Я сподіваюся, ти знаєш, що робиш.

Ходжес також на це сподівається. В одному він упевнений: повернувшись

додому, він дістане з сейфа у спальні той «Глок .40», який був носив на

роботі, і почне носити його знову. Веселого Ляпанця більше недостатньо.

Поряд із двоспальним ліжком виспівує телефон. Джейні відповідає, коротко

розмовляє, кладе слухавку.

— Це була тітка Шарлотта. Вона пропонує за двадцять хвилин зустрітися

нашій веселій команді за сніданком. Гадаю, їй не терпиться дістатися у

Цукрові Пригірки й почати там перевірку столового срібла.

— Окей.

— Також вона повідомила, що ліжко було занадто жорстким, і через

поролонові подушки їй довелося прийняти протиалергійну пігулку.

— Угу-угу. Джейні, а комп’ютер Олівії так і залишився в її домі в

Цукрових Пригірках?

— Звичайно. У кімнаті, яку вона використовувала як кабінет.

— Ти можеш замкнути ту кімнату, щоб вони до неї не заходили?

Вона мовчить, зайнята роздивлянням свого бюстгальтера, застигнувши на

мить у цій позі, з ліктями, відставленими назад, — архетип жінки.

— До біса це. Я просто накажу їм нічого там не чіпати. Я не збираюся

дозволяти цій жінці мене затюкувати. А як щодо Холлі? Ти бодай щось

розумієш з того, що вона каже?

— Я думав, на вечерю вона була замовила собі ніжбугель, — признається

Ходжес.

Джейні падає в крісло, в якому він знайшов її вночі заплаканою, тільки

цього разу вона сміється:

— Любий, ну, ти й поганющий детектив. Що в даному сенсі означає добрий.

— Коли похоронні процедури закінчаться і вони поїдуть…

— Найпізніше в четвер, — каже вона. — Якщо вони залишаться надовше, я їх

повбиваю.

— І жодний суд присяжних на землі не визнає тебе винною. Коли вони

поїдуть, я хочу привезти свого друга Джерома, щоб він подивився той

комп’ютер. Я привіз би його раніше, але…

— Вони не даватимуть йому спокою. І мені.

Ходжес, думаючи про яскраві й чіпкі очі тітки Шарлотти, з цим

погоджується.

— А хіба там зберігається щось після «Блакитної Парасольки»? Я гадала, там усе зникає, коли ти виходиш з цього сайту.

— Та не «Блакитна Парасолька Деббі» мене наразі цікавить. Мене цікавлять

привиди, яких твоя сестра чула ночами.

26

Коли вони вже йдуть до ліфта, він питає в Джейні про те, що турбувало

його відтоді, як вона зателефонувала йому вчора після полудня.

— Ти думаєш, це ті розпитування про Олівію довели до інсульту твою матір?

Вона з нещасним виглядом знизає плечима.

— Хто може це знати. Вона була вже дуже