Читати книгу - "Стосунки на годину і більше, Емілія Дзвінко"

Лео виходить з авто і мовчки витягує із заднього сидіння футляр із сукнею та рюкзак. Зі мною не розмовляє.

— Я візьму,  — забираю у дівчини її речі. 

Лео віддає і мовчки чекає поки я дістану свої. Продовжує ігнорувати мої спроби зловити її погляд. Зайти в будинок без зайвої уваги не виходить. Агата помічає нас і швидко йде на зустріч. Дідько, чому все так не вчасно. 

— Хлопчику мій, ти запізнився, — каже бабуся не звертаючи ніякої уваги на Лео. Підходить ближче та обіймає мене. — Кіре, Оля вже декілька разів запитувала коли ти приїдеш? Її нога ще в гіпсі, але дівчинка сьогодні виглядає розкішно. Скоро сам побачиш.

— Агато, я приїхав зі своєю нареченою! — називаю Лео саме так, хоча міг сказати, просто дівчина. —Як гадаєш я потребую уваги Олі чи когось іншого? 

Бабуся відчуває, що я не в гуморі, тому трохи скидає обороти і таки переключається на Лео. Я беру дівчину за руку і не відчуваючи з її сторони протесту притягую ближче до себе. 

— Це моя Лео, — кажу Агаті. — Прошу поважати і не ображати її.

Любі читачі, перша частина історії повільно добігає кінця. Скоро прощатимемося з Лео та Кирилом але не на довго. У блозі та моїх соцмережах показала обкладинку та назву другої частини, якщо цікаво, можете заглянути. Наступний розділ вийде у неділю ближче півночі. Усім спокою!