Читати книгу - "Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко"

Глава 24.

Минуло 6 місяців

Почувши дзвоник, Лера склала зошити в сумку і вийшла в коридор, випередивши майже всіх своїх одногрупників. Велика перерва. Можна піти в їдальню і випити чаю з булочкою. Лера щодня змушувала себе це робити. Організму потрібні сили, щоб жити та вчитися. Студенти вже давно перестали пронизувати дівчину зневажливими поглядами і тепер просто її ігнорували. Але Аня досі дивилася з презирством. Лера швидко здолала коридор і зайшла у їдальню, яка вже гула наче вулик. Купивши чай та булочку, дівчина сіла за вільний столик біля вікна і задумливо перевела погляд за прозоре скло.

Вікно виходило на центральний вхід університету. Сіре небо низько нависало над містом, загорнутим в снігову ковдру. Навіть не віриться, що вже березень. Лера підхопила склянку з чаєм і обережно зробила ковток гарячого напою. За ці шість місяців вона навчилася брехати всім. Навчилася ховати біль за маскою холодного спокою, прийняла повну ізоляцію в колективі і переконала себе, що може жити далі. Серце все більше загорталося в кригу і Лера сподівалася, що з часом позбудеться всіх емоцій. Це набагато краще, ніж щоранку прокидатися з величезною дірою в грудях і приречено усвідомлювати, що вона досі болить.

— Привіт, Леро, — пролунав збоку знайомий чоловічий голос.

Від несподіванки Лера мало не вилила чай на свій салатовий джемпер. Повернувши голову, вона побачила Ігоря в темних штанах і блакитному светрі. В руках він тримав букет рожевих троянд. Лера зітхнула. Всі ці пів року вона уникала Ігоря. Він завжди вітався при зустрічі, а іноді навіть намагався почати розмову. Спочатку Лера бачила в чорних очах Ігоря приховану радість і це страшенно бісило. Проте згодом ця радість змінилася на дружнє тепло. Лера не збиралася спілкуватися з Ігорем і навіть навчилася доволі впевнено його відшивати. Але хлопець не припиняв спроб встановити контакт.

— З днем народження, — Ігор з посмішкою протягнув їй квіти. — Бажаю щас…

— Не візьму, — Лера спокійно відвернулася до вікна, продовжуючи пити чай.

— Чому?

— Я не забула твоїх вчинків.

Ігор тихо зітхнув, перевівши погляд на квіти. А потім підхопив стілець і сів поруч з Лерою, яка продовжувала дивитися у вікно.

— Леро, я наробив багато дурниць, — тихо промовив він. — І дуже шкодую. Як мені заслужити твоє прощення?

— Ніяк. Треба не робити дурниці, тоді й вибачатися не доведеться.

— Я бісився, бо ти була з Владом. Ти дуже вродлива, порядна, добра. Мама завжди казала, що мені потрібна саме така дівчина, — Ігор зітхнув. — Мені здавалося, що для Влада ти іграшка. А я мав серйозні наміри.

— Ти напоїв мене в клубі. Назвав хвойдою коли дізнався про мої стосунки з Владом, — Лера твердо зустріла його погляд. — Мало не втопив мене в озері. Такі твої серйозні наміри?!

— Епізод на озері був нещасним випадком. Я не штовхав тебе у воду.

— Але налякав і я впала.

— Я був п’яний.

— Це не виправдання.

— Я дурів, коли ти була з Владом. Топив злість в алкоголі, — Ігор знову зітхнув. — Я давно не п’ю нічого міцнішого за чай. Алкоголь неадекватно на мене діє.

— Рада, що ти це усвідомив, — хмикнула Лера. — Але це нічого не змінює.

— Яка ж ти вперта, Леро! Чому ми не можемо просто спілкуватися? Як друзі?

— Бо ми з тобою зовсім не друзі.

— Ти навіть не даєш мені шансу показати, яким я можу бути з тобою.

— Я не хочу, щоб ти був зі мною, — Лера допила чай та підвелася з-за столу. — Дай мені спокій, Ігорю.

Булочка так і залишилася лежати на тарілці, бо Ігор остаточно відбив апетит. Зібравши свій посуд, Лера помітила, що її розмова з Ігорем привернула увагу інших студентів. Просто клас! Тепер є нова тема для університетських пліток!

— Ти шкодуєш? — Ігор теж підвівся на ноги, вдивляючись в обличчя дівчини.

— Про що? — Лера зустріла його погляд.

— Про те, що покинула Влада, — Ігор підійшов до дівчини, не розриваючи з нею зорового контакту. — Ходять чутки, що його лікування дає прогрес.

— Я ні про що не шкодую.

— Тоді чому відштовхуєш можливість інших стосунків?

— Бо я не хочу інших стосунків.

— Ви з Владом спочатку просто дружили. Чому ми теж так не можемо?

— Бо ти не Влад, — до очей стрімко підступали сльози і Лера зрозуміла, що треба терміново тікати. — Дай мені спокій, Ігорю.

Відвернувшись від хлопця, Лера віднесла посуд на столик у кутку їдальні і кулею вилетіла в коридор. Перед очима все пливло, але ноги самі принесли до потрібного кабінету. Опустившись за парту, Лера зітхнула. Згадка про Влада боляче відгукнулася в серці. Якби ж дізнатися хоч щось про нього. Витягнувши з сумки телефон, дівчина замислилась. Влад зараз за кордоном і міг змінити номер після розставання, але… Все ж таки це шанс. 

Лера цілу хвилину гіпнотизувала екран телефону поглядом, не наважуючись зробити рішучий крок. Вона обіцяла Ярославу покинути Влада так, щоб він її зненавидів. Обіцяла, що нікому не розповість про цю угоду, яка перекреслила все життя і розбила на друзки серце. Але хіба ці обіцянки буде порушено одним коротким повідомленням? Пальці тремтіли, але Лера знайшла в списку контактів номер Влада і набрала коротке повідомлення:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍