Читати книгу - "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"

Дамір підіймає мене, саджаючи на свої коліна. Я обіймаю його за шию, не відриваючись. М’які гарячі губи слугують для мене якоюсь згубною пристрастю.

Неможливо зупинитися.

Я не знаю, скільки ми так сидимо. Час припиняє існувати, я просто насолоджуюся тим, як Дамір перебирає моє волосся. Цілує все наполегливіше, дозволяючи собі більше.

Мої губи починає поколювати від незвички, а всередині я вся — натягнута струна.

— Підійдуть? — Дамір запитує, відірвавшись від мене. Дивлюся на нього, перед очима все пливе. Не розумію, про що говорить чоловік. — Вибачення мої підійдуть, Елю?

— Ммм… Можливо… Я не до кінця зрозуміла.

— Тоді в мене буде шанс перепросити інакше.

— Інакше? — запитую розчаровано. — А як?

— Дізнаєшся. Я дзвонив тобі, хотів розповісти, але ти проігнорувала. Тому буде сюрприз.

— Ну, Даміре!

— На побачення тебе поведу.

— Зараз?! Я не готова!

— Ну, як знаєш. Я вирушаю зараз, а ти приєднуйся, коли будеш готова, — передражнює мене.

Мені хочеться стукнути чоловіка, але замість цього я лише міцніше його обіймаю. Ось так. Не вийде мене позбутися.

Я скрикую, коли Дамір різко підіймається. Підхоплює мене на руки, весело усміхається тому, що я злякалася. А після коротко цілує, заспокоюючи.

Цікаво, що саме приготував Дамір?