Читати книгу - "Шлях Королеви, Алюшина Полина"

19 Розділ: Дивне знайомство

Маль завела Ронала під руку в обитель Магуми. Гредхард сховав шаблю в піхви, ретельно витираючи піт з чола рукавом.

- Вибачте, що я спочатку так грубо обійшовся з вами. За вісім століть забуваєш, як поводитися з живими істотами, особливо коли весь цей час ніхто й не приходив практично. Я мусив вас перевірити. - Магума підійшов до свого трону, акуратно поклавши Лію в нього.

- А ти, виявляється, ще той джентльмен, коли не сердишся. – Засміявся Гредхард, сівши на камінь поруч із троном.

- Не скажу, що я джентльмен. Просто не дивлячись на свій жахливий вигляд, віддаю перевагу миру і спокою. - Відповів лавовий демон і поклав свій лабріс на один із каменів.

- Навіть не віриться, що напівбог бойових мистецтв і ковальства не любить битися. - Кривлячись від болю, сказав Ронал.

- Все буває вперше. Раніше я віддавав себе своєму призначенню. У мене було дуже багато учнів і всі вони ставали або сильними героями, що захищали кордони нашої імперії та інших королівств, або майстерними ковалями, здатними підкувати блоху! А потім до мене на навчання привели короля і все змінилося. - Відповів Магума, розвернувшись до гостей обличчям. Чоловік неквапом сів на гарячий лавовий камінь і посміхнувся.

 - Пане Магума, а як ми зможемо врівноважити магічну та життєву енергію королеви? - Запитала Маль і відразу звернулася до Ронала. - Зніми з себе сорочку, треба залікувати твою рану.

Сміятись Роналу зараз зовсім не хотілося, від того перевертень виконав побажання ельфійки без зайвих слів. Хлопець зняв із себе мокру від поту сорочку, стиснувши зуби від болю. Маль ніжно доторкнулася до плеча перевертня, почавши заліковувати серйозне поранення.

 - Є один меч. Я викував його особисто за бажанням королеви Нітрил. З його допомогою можна запечатати частину магії королеви. Таким чином, у нас з'явитися більше часу на підготовку її фізичного тіла. Цей меч – моя найкраща робота! Минула зброя, якою намагалася користуватися королева, ламалася або плавилася за лічені дні. - Похитав головою напівбог.

- Хіба такому сильному створінню потрібна зброя? - Повернулася Маль до демона.

- Так. Звичайно, королева спокійно могла відбивати удари пазурами і використовувати їх як мечі, але все ж таки використовувати зброю було набагато зручніше. Скільки ж клинків загинуло від її рук ... - Простяг засмучено Магума, приклавши долоню до чола і засуджуюче похитав головою.

- А у вас залишилася ця зброя? – Очі Ронала заблищали.

- Мало того, маю його цілу колекцію! Для мене кожен виріб - моя дорога дитина, і залишити її я просто так не можу. Бажаєте подивитись? – Спитав демон, чекаючи на позитивну відповідь.

- Звичайно! - Зрадів Ронал, схопившись на ноги і відразу скривився від болю.

- Акуратно! – Обурилася ельфійка. - Я ж рану твою лікую! Не сіпайся! - Грізно подивилася дівчина на хлопця, який різко піднявся.

- Ходімо. - Покликав усіх королівський страж, коли Маль перестала чаклувати над раною лікана. Він рушив до темного отвору за троном.

- А як же Лія? - Запитав Гредхард, поклавши руку на своє коліно.

- Можеш не переживати, старий, сюди ніхто не зайде і ніхто не вийде без мого відома.

Гредхард уважно глянув у вічі Магумі. Демон зрозумів, що старий намагається навчитися довіряти йому, тому спокійно витримав спрямований погляд. Торговцю цього було достатньо, він усміхнувся і промовив:

- Чудово. З чого почнемо?

Трійця не поспішаючи перейшла кам'яним мостом і ввійшла в ще одну печеру, слідуючи за тяжкою ходою велетня. Вони йшли довгим коридором, витираючи потоки поту з чолів та відчуваючи незручність у рухах від сорочок, які прилипали до тіла. Перед Магумою з'явилося світло. Коли він відійшов убік, погляду гостей відкрилася величезна печера, яка тягнулася до верху. Та тільки майже весь цей простір був заповнений гарячою лавою.

 - Перш ніж ви зайдете в мою кузню, я накладу на вас закляття, щоб ви не згоріли живцем. Ви ж не маєте драконячої луски? – Засміявся демон.

- Швидше ... - Протягнула Маль. В очах дівчини від таких температур почало все пливти.

 Магума витягнув руку вперед. Перед ним постало червоне магічне коло зі знаком вогню всередині. Демон промовив якісь слова і трійцю огорнув невидимий кокон. Всім відразу полегшало, жар пішов, навіть з'явилася якась прохолода.

- А що, не можна було зробити так раніше? - Запитав Гредхард, протираючи очі.

- Та, якось не подумав. - Розвів руки в сторони Магума. Друзі розплющили очі і з незвички здригнулися. Тепер вони бачили все навкруги настільки чітко, що нарешті змогли розглянути ніші у цьому жерлі вулкана. У них була різна зброя - від звичайних ножів до величезних мечей. Друзі повернули голови, побачивши спіральні сходи, які вели на вершину.

 - Ну, що ж, ходімо! – Радісно промовив напівбог, ведучи за собою гостей.

Мечі, сокири, лабриси, алебарди, луки та списи різних форм і розмірів, з дивакуватими лезами та рукоятками, з усіляким розфарбуванням та гравіюванням, насічками, гербами лежалі в нішах скелі. Скільки всього цього добра тут було – просто неможливо уявити! Але, незважаючи на всю пишність наявних виробів - всі вони були розбиті, розламані, розплавлені, а місцями зібрані по шматочках. На якомусь мечі навіть залишився відбиток величезної лапи, яка проплавила метал, як тонку гілку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍