Читати книгу - "Olya_#1"

приміщенні забігайлівки спинився, ще раз пильно озирнувся і став коло входу, відвівши мускулисті руки за спину та широко розставивши ноги. Дівчина ж нарешті підняла голову — по лицю її неспішно повзали ядучі підшкірні світлячки — салатові, жовтогарячі, бірюзові… а очі дівчина мала чорні-чорні — мов ті безодні глухого космосу.

Словом — це була ТА САМА дівчина з дріму-спогаду, лише вже трошки старша. Вона підняла голову і розкуто закричала на весь зал:

- І хто це тут ганяє моїх біляшів, га? Хто це тут їх…

— Дашааа!.. — заверещала Оля так, що Максу позакладало вуха.

— Вовчоооок!.. — ще дужче зарепетувала синьовласка…

І вони стрімголов побігли назустріч одна одній, причому Оля попередньо перестрибнула через столик, а ота Даша безцеремонно відфутболила ногою службового дрона, що саме чистив підлогу… Якась парочка боязко сахнулась від них, а вони вже впали одна одній в міцні обійми і крутились, немов у якому незграбному танці. Капюшон спав із Дашиної голови, і показалось густе, сплетене в неохайний вузол синє, яскраво-синє волосся…

Потім вони різко відсахнулись одна од одної.

— Сучка!.. — вигукнула Даша.

— Лахудра!.. — вигукнула Оля.

І вони знов міцно обнялись. А тоді, отак обнявшись, і рушили до Макса. Той зробив розгублений крок до них і вгледів, як Даша швидко змахує сльозину. А Олині очі поблискували слізьми, і вона того геть не соромилась.

— Макс, — представила вона його.

— Даша, — представила подругу.

Даша протягла йому правицю з тонкими довгими пальцями і чорною змією, згорнутою в клубок на тильній стороні долоні. Зміїне око палахкотіло вогнем.

— Дуже приємно, — промурчала дівчина.

— Взаємно, — ніяково всміхнувся Макс. — Оля про вас…

Даша потисла його руку і хтиво зиркнула спідлоба, але тут же примружилась, скривилась і меланхолійно прицмокнула — Макс запнувся.

(Він не знав, що в момент того рукостискання перед Дашиним поглядом виплив концентричний мерехтливий напис: «POPUSTIS' SHLYUSHKA» і грайливий примружений смайлик за ним).

— Можна й на ти. Раз уже такі справи… — лукаво всміхнувшись, запропонувала Даша.

— Окей, — кивнув Макс.

Даша замріяно зиркнула на Олю і підморгнула їй.

— Модна тачка, модна зачіска, модний легінь… Життя вдалося?

Оля неуважно махнула рукою в її бік і легенько клацнула пальцями.

— На… — протягла вона, всміхаючись, — а то довго розказувати… про моє життя.

Даша забігала очима, зацікавлено мружачись.

— Та й у тебе, я бачу, також… — Оля стиснула їй плече, — чи як, королево теплиць? З охороною, бачу, ходиш?

Оля підморгнула їй і кивнула на красеня коло входу.

— О, ну а як же?!..

Даша здвигнула бровами, досі щось передивляючись, — імовірно ж, Олину інфу…

— Кірочка за мою голівку півсотні лямів дає… — неуважно протягла вона. — Прикинь, яка я популярна? Сиджу blyad' в теплицях і душі не показую, а то ще фанати залюблять… Угу… Ооо!

Вона раптом широко заусміхалась і якось вельми натхненно зиркнула на Олю.

— Давала там жару, ага?

— Помовч… — одмахнулась та.

— Давала, — кивнув Макс, усміхаючись.

Оля штовхнула його кулаком у плече, а Даша поклала руку на інше — смішно обперлась об нього.

— Халупа класна… — коментувала вона далі.

— Знімайся з розшуку і завалюйся в гості, — з понурою усмішкою озвалась Оля.

— Неодмінно, — повільно і не вельми уважно промурчала синьовласка і раптом дзвінко розсміялась. — Loshnya nepuganaya!.. І що, там отак запросто можна RSK-шні батарейки купити?

Оля кивнула.

— Чудасія!. — пирхнула Даша. — Masterok sbrosila?

— V tachke.

— Podgoni moim malym, a?

— Pust' voz'mut.

— Shchas… Ти чого хничеш?

Даша зиркнула на похнюплену Олю.

— Я скучала, Даш, — відкрито і беззахисно схлипнула та.

— Нуу, розпустила шмарклі!.. — Даша її легесенько штурхонула. — Іди-но, ще раз придушу…

І вони знов обнялись. За тим Даша міцно обняла за шиї їх обох.

— Ну що, «барбоси», погуляємо?

Вона неуважно зиркнула на їхній столик і нахмурилась.

— Що за непотріб ви їсте?..

Вона, гидливо поморщившись, поцупила двома своїми довгими пальчиками Максів надкушений бургер і понюхала його.

— Фее… — поморщилась ще дужче. — Неподобство! — озирнулась на обох. — Ну ми в Росії чи де??

І раптом пожадливо вп’ялась у бургер зубами… і з’їла його весь за якісь два прикуси. Затим картинно обтрусила руки і поплескала Макса й Олю по плечах.

— Зараз усе зробимо… — мовила вона з набитим ротом і бухнулась на бозна й звідки виниклий гравістілець. Підлетіла до Олиного місця і вхопила вже її недоїдений бургер… і також згамала в один прикус. Макс просто-таки розпачливо позирав, як свавільна чорноока дівиця поїдає обід вартістю в два його «доджа»…

А між тим дівиця, безпосередньо гикнувши, запила свою трапезу апельсиновим соком.

— Ne vyyobyvajsya! — смішно оскалилась на неї Оля.

— Spokuha! — виставила та руку. — Всідайтесь, чом як привезені?

Оля скрушно зітхнула і, змовницьки підморгнувши Максові, всілась, той слідом. До Даші між тим спритно прилетів дрон — вона підсліпувато вгляділась в його компактний боковий екранчик і тицьнула довгими пальцями по фігурці серфінгіста… Екранчик поплив і на ньому виникло широке усміхнене обличчя чорношкірого хлопчини з довгими червоногарячими дредами.

— Sdelaj nam… kak obychno, na troih, — буденно звернулась до нього Даша, і хлопчина, запопадливо всміхаючись, кивнув, екран згас. Дрон заходився прибирати зі столу.

— Крутизна… — іронічно протягла Оля, а Даша їй церемонно поклонилась і розслаблено відкинулась назад.

— То що..? — мовила вона потому. — Спокійно злітати у відпуску не виходить, кримінальний елемент?

— Як бачиш… — зітхнула Оля.

— Що?

Оля стрельнула в подругу очима, і Дашині зіниці знов забігали по пустоті перед нею.

— Угу… — промурчала вона. — Ну хай. Ну… хай. Ого, ну і пика!.. — гигикнула. — Зубастик… Ага. Ну ясно. Ну знаю, — коротко зиркнула вона на Олю.

— Ти по курсах?..

— Йеп.

— Мумії?

— Segfault kakoj-to, v dushe ne ebu… — здвигнула плечима Даша. — Та ось попустись, хакуха, скільки разів таке вже траплялось? Хочуть під нас спрацювати — бомбонуть якийсь хазяйський хост і будуть стирчать ebanashki… Імран в темах, я тут по мірі… І взагалі — викинь ти цю всю дурню з голови і не грузись.

Даша скептично покривилась.

— Зачим тобі тепер у нашій помийниці копатись?.. Та й що вони нам зроблять?

Вона задумалась.

— Тішо, я… — Оля завагалась. — Я ЧУЮ, що тут щось не просте.

Даша всміхнулась.

— Що б ми без твоєї «чуйки» й робили…

— Я сьогодні ж повідомлю в корпорацію, і…

— Добре, — Даша поклала руки на стіл. — Я построю свій виводок, нехай пасуть трафік, маякну Імрану… Мене, чесно кажучи, більше Імран непокоїть.

Вона скривилась.

— Що?

— Олю… — Даша покосилась на Макса і прикусила губу, — він погнав.

— Думаєш?

Даша кивнула.

— Схоже на те. Чуєш… — затнулась, — я не хочу тебе вплутувати, і все таке…

— Ну!

Оля нетерпляче шпортонула її за плече.