Читати книгу - "Учень убивці"

прозвучало незграбно. Гален дав йому добрячого потиличника.

— Замовкни і стань струнко або йди геть. Мені байдуже. Я вже бачу, що тобі бракує терпіння, щоб опанувати Скілл. Але якщо король вибрав тебе для моєї групи, я спробую тебе навчити.

Я почав тремтіти, бо поки Гален говорив до хлопця, він не зводив з мене очей, наче це я винен, що той поворухнувся. Сильна неприязнь до Галена одразу ж заполонила мене. Під час занять із палицями й мечами я діставав удари від Год; мені було неприємно, коли Чейд показував мені больові точки та способи задушити людину чи змусити її мовчати при пам’яті; я отримував потиличник, копняки й ляпаси від Барріча (деякі з них були за діло, а іноді я просто потрапляв під гарячу руку, коли він був зайнятий). Але я жодного разу не бачив, щоб людина била когось з такою явною насолодою, як Гален. Я намагався не показувати цього і дивитися на нього, але не витріщатися, бо якщо відвернуся, то він звинуватить мене в неуважності.

Гален задоволено кивнув і продовжив свою розповідь. Щоб опанувати Скілл, спочатку треба навчитися самоконтролю. Основою всього були обмеження. Він наказав завтра прийти до сходу сонця. Ми не повинні носити черевики, шкарпетки, накидки чи інший шерстяний одяг, а також ходити з непокритою головою. Треба було ретельно митися. Він переконував нас, щоб ми перейняли його спосіб життя та кулінарні звички. Треба відмовитися від м’яса, солодких фруктів, страв із приправами, молока та «легковажної їжі». Натомість він радив нам їсти кашу, простий хліб і варені коренеплоди, запиваючи все це холодною водою. Треба уникати зайвих розмов, особливо з особами протилежної статі. Також Гален застерігав нас від «чуттєвих» задоволень, навіть смачної їжі, сну та перебування в теплі. Також він радив нам сидіти за окремим столом у залі, де б ми могли споживати відповідну їжу й не відвертати уваги на безглузді розмови й запитання. Останнє речення він вимовив погрозливим тоном.

Потім почалися вправи. Ми заплющували очі й закочували їх так високо, наскільки можливо (а краще взагалі на потилицю). Потрібно відчути їхній тиск і уявити, що можна таким чином побачити. Що з побаченого буде корисним і відповідатиме дійсності? Затим із заплющеними очима стояли на одній нозі, намагаючись взагалі не рухатись. Треба було знайти рівновагу, але не тіла, а духу. Треба було відмовитися від дріб’язкових думок і якнайдовше перебувати в такому стані.

Доки ми стояли із заплющеними очима, виконуючи ці вправи, Гален ходив поміж нами. Я чув його кроки і свист гарапника.

— Зосередьтесь, — наказував він. — Або принаймні спробуйте.

Його гарапник гуляв по моїй спині чотири рази за заняття. Удари були не сильні й боліли не більше за ляпаси, але дотики батога так чи інак дратували. Коли Гален приклався вчетверте, гарапник закрутився навколо моєї голої шиї, а кінчик зачепив підборіддя. Я здригнувся, але не розплющив очі й ледь втримався на коліні, яке боліло. Коли він відійшов, я відчув, як з мого підборіддя стікає крапля теплої крові.

Гален тримав нас увесь день і відпустив, аж коли сонце майже зайшло і ми відчули подих нічного вітру. Він не відпускав нас, щоб поїсти, попити чи для інших потреб. Гален з похмурою посмішкою дивився, як ми проходили повз нього. Коли ж ми опинилися за дверима, то з полегшенням побігли вниз.

Я страшенно хотів їсти, мої руки почервоніли й розпухли від холоду, а в роті пересохло. Я не міг вимовити ані слова. Інші почувалися так само, а дехто — ще гірше. Я принаймні звик проводити багато часу на вулиці. Меррі, яка була на рік старша за мене, часто допомагала мадам Гесті шити. Її кругле обличчя побіліло від холоду, і я почув, як вона щось прошепотіла Серені, з якою попід руки спускалася сходами:

— Якби він звертав на нас хоч якусь увагу, було б краще, — відповіла Серена. Я побачив, як вони злякано обернулися, щоб Гален не почув їхньої розмови. Це справило на мене неприємне враження.

Того дня у мене була найпохмуріша вечеря за весь час мого перебування в Оленячому замку. Ми їли холодну кашу з вареного зерна з хлібом та вареним пюре з буряків. Запивали водою. Гален не їв, але був присутній під час вечері. Ніхто не розмовляв; здається, ми навіть не дивилися одне на одного. Я з’їв свою порцію і встав з-за столу такий же голодний, як і до цього.

На півшляху до своєї кімнати я згадав про Ковалика й повернувся на кухню по кістки й об’їдки, які кухарка зберегла для мене, і по глечик з водою. Коли піднімався сходами, це здавалося мені непідйомною ношею. Я зрозумів, що провести день на холоді, майже нічого не роблячи, — так же виснажливо, як і день напруженої праці.

В кімнаті тепла зустріч Ковалика та його апетит були для мене цілющим бальзамом. Щойно він поїв, ми вляглися в ліжко. Ковалик хотів кусатись і вовтузитись, але скоро заспокоївся. Я заснув мертвим сном.

Я здригнувся і прокинувся в темряві, злякавшись, що проспав. Подивився у вікно і зрозумів, що буду на даху якраз на світанку. Часу вмиватися, снідати і прибирати за Коваликом не було. Добре, хоч Гален заборонив черевики і шкарпетки, тому не гаятиму на них часу. Був надто втомлений, щоб відчувати себе йолопом, доки мчав через замок і на дах. Я бачив, як попереду хтось біг зі смолоскипами, і зрозумів, що то інші учні. Коли опинився на даху, то відчув гарапник Галена на спині. Я не очікував, що удар буде такий сильний крізь тонку сорочку, тому зойкнув від несподіванки й болю.

— Прийми удар як чоловік і контролюй себе, бастарде, — суворо сказав Гален і вдарив мене ще раз. Всі зайняли ті ж місця, що й учора. Всі мали виснажений вигляд, як і я, і збентежено дивились, як Гален карав мене. Досі не знаю, чому я тоді так спокійно пішов на місце і звідти дивився на Галена.

— Хто останній, той запізнився, і його буде покарано таким чином, — попередив Гален. Я був вражений цим жорстоким правилом, бо єдиним способом уникнути покарання було прийти так рано, щоб дивитись, як гарапник впаде на чужі плечі.

Почався наступний день випробувань і випадкових образ. Так я це сприймаю зараз і, гадаю, сприймав і тоді в глибині своєї душі. Але Гален постійно наголошував, що це випробування на нашу