Читати книгу - "Бенкет (вид. 2-ге, випр., білінгва)"

як summum bonum, як нагороду за доброчесність. Тому щастя було найвищим устремлінням людських помислів і найвищою метою людського життя[79].

99

205е1-4 Виразна алюзія до Арістофанового міфу, яка може стати ще одним аргументом на підтвердження того, що персонаж Діотими в Бенкеті є художнім вимислом: адже згідно з текстом, діалог Сократа і Діотими відбувся задовго до бенкету, де Арістофан розповів міф про пошук людиною своєї половини.

100

206b7-8 Ерос закоханий у життя: саме тому він прагне безсмертя і саме тому він є родженням у красі — тілесній і духовній. Суть цього визначального щодо Ероса аргументу полягає в тому, що безсмертя, якого прагне Ерос, можна осягнути тільки через родження, бо всяке родження є прирощенням буття — початком нового життя, втіленням нових ідей і смислів. Неодмінною умовою всякого родження є краса, що виявляється в різних формах — фізичній, етичній і ментальній.

101

206с2-3 Діотима незвично міняє місцями поняття: вагітність у неї — причина, а не наслідок любові. В обидвох площинах реалізації метафоричного смислу — фізичній і духовній — вагітність передує зачаттю, бо зачаття і родження образно ототожнені[80].

102

206d3 Мойри (грец. μοῖρα, доля) — у грецькому міфологічному світогляді богині долі і призначення людини. Найвідоміші три з них: Клото (Прядильниця) пряла нитку життя, Лахесіс (Дарувальниця) провадила нитку людської долі, Атропа (Невідворотна) перетинала нитку, коли наставала година смерті.

103

206d3 Ілітія — у грецькій міфології заступниця породіль.

104

206е5 Діотима поглиблює метафору любові як родження в красі, впроваджуючи термін γέννησις — творення. Гέννησις стосується батьківської ролі в народженні дитини і взагалі активного начала у творенні нового буття, яке є не лише наслідком зусилля плоті, а й плодом людського духа.

105

208с2 Порівняння із софістами звучить в устах Сократа як іронія. На відміну від софістів з їхнім завжди авторитетним і догматичним тоном, Сократ шукає істину, виходячи з цілком протилежного самоусвідомлення: як істинний філософ, він знає, що нічого не знає.

106

208с7 “καὶ κλέος ἐς τὸν ἀεὶ χρόνον ἀθάνατον καταθέσθαι„ — фраза має ритм гекзаметру. Однак джерело, з якого Платон запозичив цей вірш, дослідникам наразі невідоме.

107

208d3 Ахілл — один із найхоробріших героїв Троянської війни. Коли на десятому році облоги Трої Агамемнон відібрав його бранку — красуню Брісеїду, Ахілл, розгнівавшись, відмовився воювати далі. Тільки смерть друга спонукала Ахілла відновити участь у Троянській війні[81].

108

208d4 Патрокл — у грецькій епічній традиції один з головних героїв Троянської війни, друг Ахілла. Героїчно загинув від руки Гектора під мурами Трої. За однією з версій, боги подарували йому безсмертя й перенесли на острови блаженних, де після смерті перебував і Ахілл.

109

208d4 Кодр — останній цар Атен. За легендою, дельфійський оракул звістив, що у війні з дорійцями Атени не будуть завойовані, якщо загине їхній цар. Кодр врятував своє місто: переодягнувшись жебраком, він спровокував бійку з ворогами і загинув.

110

208е3-209с10 Розгортаючи і поглиблюючи метафору вагітності й родження в красі, Діотима створює образ ідеального люблячого — філософа й учителя, який носить в душі сім'я чесноти і ходить по світу, шукаючи прекрасне — прекрасну душу: спілкуючись з нею, він може розродитися в ній благодатним сім'ям свого мудрого слова [209b1-4]. Щоб не залишати недомовленим те, що може викликати запитання, подив, а то й спротив і несприйняття в сучасній свідомості, назвімо речі своїми іменами. Ця прекрасна душа — юнак. Учитель, що ходить по світу, шукаючи цю прекрасну душу (ζητεῖ περιιὼν τὸ καλόν) [209b3], — це старший віком, збагачений мудрістю муж, який з молодих літ виношує в душі розсудливість і справедливість (σωφροσύνη τε καὶ δικαιοσύνη) [209а7-b1]. Вагітний сіменем у душі, він у зрілому віці відчуває пристрасне бажання родити і приводити на світ слово мудрості. Це — досить вичерпний і переконливий коментар щодо любові до юнаків, яка називалась у греків τὰ παιδικά. У тексті ці слова вимовляє Діотима, але наукова література майже одностайна в тому, що Діотима висловлює в Бенкеті думку і погляд на Ерос самого автора. А тому цей уривок тексту треба трактувати серйозно, якщо ми хочемо збагнути смисл істинно платонічної любові до юнаків, любові, яка в параметрах Платонового мислення пов'язувалась радше з високою моральністю і розумом, аніж зі сліпою пристрастю. Хоч мусимо визнати, що ця любов не заперечувала й не відкидала фізичного компонента стосунків — важливою є і краса тіла [208b8-9]. Та все ж у цій любові йшлося передовсім про етику взаємин, що їх можна окреслити як вертикальне напруження духовних сил. Саме через те, і тільки через те, що Платон мислив категоріями духовного Ероса, категоріями Ероса пізнання, він віддавав перевагу обопільній приязні між чоловіками. Зауважмо — приязні між учителем і учнем, якщо йдеться про глибинний підтекст Платонових термінів ὁ ἐραστής та ὁ ἐρώμενος. Іншого годі й сподіватися з уваги на історико-етнографічний контекст твору. Платон дуже просто і раціонально пояснює свій вибір: чоловіче начало сильніше за природою і наділене більшим розумом. Для нас, однак, це пояснення надто лаконічне. Платон не міг врахувати похибок сприйняття, що до них приводить віддалена часова перспектива. Впродовж усього тексту чоловіче начало має у Платона модус уранічності, вищості. Мішель Фуко наголошує, що це — важлива риса грецького Ероса, і не лише Платонового, і застерігає, що до нього не можна прикладати поняття гомосексуальності в сучасному розумінні цього феномена[82]. Такою була суспільна норма — жінці у Греції часів Перікла і Платона було відведено роль, яка відкидала її на маргінес суспільного життя. Те, що Платон не був революціонером у ставленні до жінок і сприймав узвичаєний статус жінки як даність, можна поставити йому на карб. Утім, це дає також добру нагоду замислитись, чому Платон, який мислив Ероса як демона, що завжди посередині між протилежними началами — прекрасним і потворним, добрим і поганим, знанням і незнанням, — чому він не вважав