Читати книгу - "Гелтер Скелтер"

175
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 83
Перейти на сторінку:
обіцянку контролювати кожне власне слово. Він розумів, що це надскладна справа, особливо через те, що болісно відчував: їхні відносини зайшли в глухий кут. А настрій Дарини подобався йому все менше й менше. Водночас маячіла дійсно невідкладна проблема, яку слід було негайно вирішувати. Саме про це він і збирався розповісти: про агенцію, зустрічі з Олегом, про аферу, у якій він загруз, а головне – про те, що в цьому немає навіть сліду будь-якої містики. До того ж це доводило слушність його слів і вчинків. Однак про таке належало мовчати, це він також розумів…

Усівшись у затишному закутку, відокремленому шторами від головної зали кав’ярні, вони, по-перше, занурилися в меню. Це дозволяло хоч якось приховати ніяковість, що відчували обоє після сварки. Хлопчина-офіціант виявився аж надто моторним: він миттю виконував замовлення й не давав Богданові та Дарі почати розмову. Нарешті офіціант перемкнувся на інших відвідувачів, і вони залишилися наодинці.

Присьорбуючи каву, Богдан обережно виклав факти. Він зважував кожне речення, позаяк кожне необережне слово вона могла сприйняти як натяк на ті чи інші обставини їхньої незлагоди. Стежачи за поглядом Дари, хлопець у якийсь момент помітив у її очах полегшення. Наступної миті вона напружилася, а її вдаваний спокій кудись зник. А під час розповіді про відвідини Сотникова й дорогу до нього Дара так розхвилювалася, що він не знав, чим її заспокоїти.

Божевілля!

Дару можна було зрозуміти: ця розмова остаточно занурила її в розпач, адже містика, пов’язана із дзеркалами, пояснювала бодай щось. Вони з Мафіном і Максом покладалися на легенду, що виявилася тим, чим і була, тобто перекрученим переказом поширеного сюжету, а Богдан наразі, сам того не усвідомлюючи, забив останній цвях у домовину її надій.

Коли вони залишили кав’ярню, хлопець хотів був запропонувати прогулятися містом, та зрештою відмовився від цієї думки. Рано чи пізно вони б торкнулися питання про їхні стосунки, але це табу не слід було зараз порушувати. Це точно не на часі, бо Дара виглядала надміру збентеженою.

54

ОСТАП. ПОЯВА ДИЯВОЛА

Достеменність будь-якої моторошної легенди або лячної історії повністю залежить від того, чи вірить у неї хтось. Людина сприймає зміст, вважає його правдивим, відчуває певні емоції – і таким чином матеріалізує те, що її лякає, а далі лише підживлює його своїм страхом.

Щось подібне сталося з Остапом. Він щиро повірив знайденій легенді й настільки нею захопився, що й інших переконав у її правдивості, а вже їхнє колективне несвідоме створило образ кровожерливого монстра.

Щоб позбавитися його, їм належало зрозуміти абсурдність ситуації – тобто зазирнути жахові просто в очі. Тоді правда вийшла б назовні, а клята примара зникла. Та, на жаль, у теперішній ситуації це була б лише половина справи. Народжене уявою чудовисько зникло, але натомість постало інше, і зовсім не казкове. І якщо дотепер небезпека все ж таки здавалася потойбічною, досить примарною, нині вбивця набув реальних рис, зробився істотою з плоті та крові. А ще стало остаточно зрозуміло, що він не має наміру зупинятися.

Помилився!

Від цих присмеркових роздумів хлопця відірвав вібродзвінок мобільного. Остап кинув очима на телефон і водночас побачив, що Макс узявся за свій, уважно подивився на дисплей і одразу натиснув «відбій». Потім скоса зиркнув на Остапа й повернувся до читання.

Остап заплющив очі й вкотре за останню годину наочно уявив постать Богдана Юрчука – здорованя, спортсмена, відмінника, аж надто нормального хлопця.

Він добре знав, що той їх недолюблює. М’яко кажучи. Цей екземпляр – із тієї породи самців, чиє життя розплановане далеко наперед. Остап міг би заприсягтися, що Юрчук вже знає, коли саме Дарина народить йому нащадка та якої він буде статі. Тож вся їхня компанія була Богданові наче кістка в горлі, але вдіяти з цим він нічого не міг, адже заважала Дара, яка відмовлялася розірвати стосунки з приятелями.

Це по-перше. По-друге, Богдан ненавидів Лану, бо, на його думку, вона розбещувала Дару. Так само він зневажав Алекса, бо той вільно користувався батьковими статками і постійно підкреслював, що в цьому житті кожен має знати своє місце. Сергія – і це вже третє – він не любив через хуліганські жарти й відверте вживання наркотиків. Як саме і Остапа… Чи є вірогідність, що він, скориставшись нагодою, прибрав їх зі свого шляху? Кожного з них він вважав перешкодою, що заважає його особистому щастю. Адже Юрчук – «чоткий пацан», усе в нього має бути точно й зрозуміло, а вони – невиправні блазні, чиє місце – арена цирку чи…

Макс Онопрієнко також вміє ненавидіти – і має на те причини.

Водночас Остап розумів, що, на відміну від Богдана, у Макса залізне алібі: у ті хвилини, коли загинув Алекс, він сидів за столом поруч із ним та Дарою. Так, Макс інколи поводився дивно, особливо останнім часом. Проте цілком можливо, що таким чином він переживав усі свої халепи, а їх дійсно вистачало. Алекс, наприклад, бухав як свиня, Дара поринала в депресію й бачила лячні сни, а сам він, наче збожеволівши, марив Панночкою і клятою легендою, через що Алекс і загинув… Хто міг його вбити? Тільки Богдан. Дара, вочевидь, повідомила йому про мету їхньої мандрівки. Отже, знаючи маршрут, той відразу ж виїхав слідом. А чому б і ні? Водійські права він має, міг так само орендувати автівку й триматися на безпечній відстані. Хоча останнє було б зайвим, бо вони точно не звертали уваги на те, хто там їде позаду. Зараз складно сказати, чи був у нього хоч якийсь план дій, але задум він точно мав…

Остап мимоволі зітхнув, згадавши Сергія Знайду. Насправді ніхто не знав, що коїлося у нього в голові. Тож висновок про самогубство може виявитися цілком доречним. А після його загибелі все й пішло під три чорти. У Дари з Богданом почалися проблеми, їхньому житлу вона не раділа, а до всього ще й пристала на Остапові бздури з легендою. Отже, Юрчук мав повне право звинувачувати в усьому їхню компанію. І от у якийсь момент у нього в голові щось перемкнуло, і він вирішив послідовно позбавитися від них. Таким чином, Лана була першою. Далі – ресторан «При дорозі». Він легко міг проникнути туди непоміченим. Досить було якоїсь кепки та сонячних окулярів. Бо вони сиділи за столом і начебто бачили весь зал, але не звертали уваги на тих, хто заходив, отирався біля шинквасу або туалетів чи виходив. Тож

1 ... 70 71 72 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гелтер Скелтер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гелтер Скелтер"