Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

- Вони полюблять його! - у захваті вигукнула тітка Петунія.

- Молодець, Дадлі! - похвалив сина дядько Вернон і повернувся до Гаррі: - А ти?

- Я тихенько сидітиму у себе в кімнаті і вдаватиму, ніби мене немає, - монотонно пробубонів Гаррі.

- Саме так! - лихим оком зиркнув на Гкррі Дядько Вернон. - Я проведу їх у вітальню, відрекомендую тебе, Петуніє, і почастую всіх напоями. О восьмій п'ятнадцять...

- Я оголошу, що вечеря готова, - закінчила фразу тітка Петунія.

- А ти, Дадлі, скажеш...

- «Можна провести вас до їдальні, місіс Мейсон?» - сказав Дадлі, пропонуючи уявній жінці свою товсту руку.

- Мій досконалий джентльменчик! - мало не заплакала тітка Петунія.

- А ти? - грізно глянув на Гаррі дядько Вернон.

- Тихенько сидітиму у себе в кімнаті і вдаватиму, ніби мене немає, - пробурмотів Гаррі.

- Саме так. Що ж, за вечерею було б варто зробити їм кілька гарних компліментів. Маєш якісь ідеї, Петуніє?

- Містере Мейсоне, Вернон казав, що ви чудово граєте в гольф... Скажіть мені, місіс Мейсон, де ви купили таку гарну сукню?..

- Прекрасно... А ти, Дадлі?

- Я скажу таке: «Ми в школі писали твір на тему «Мій герой», і я, містере Мейсоне, написав про вас».

Цього було вже занадто і для тітки Петунії, і для Гаррі. Тітка Петунія розридалася, пригорнувши до себе Дадлі, а Гаррі нахилився аж під стіл, щоб ніхто не помітив його сміху.

- А ти, хлопче?

Гаррі випростався, ледве стримуючи регіт.

- Тихенько сидітиму у себе в кімнаті і вдаватиму, ніби мене немає, - відповів він.

- Отож бо й воно! - суворо підтвердив дядько Вернон. - Мейсони нічого про тебе не знають, і так має бути й надалі... Після вечері, Петуніє, ти запросиш місіс Мейсон у вітальню на каву, а я почну говорити про свердла. Якщо все піде добре, ми підпишемо угоду ще перед десятою, перед теленовинами. Завтра о цій годині уже будемо вибирати собі віллу на Майорці.

Гаррі це все не дуже тішило. Він не думав, що на Майорці Дурслі ставитимуться до нього краще, ніж на Прівіт-драйв.

- Гаразд... я їду в місто по смокінги для себе й Дадлі. А ти, - гаркнув він на Гаррі, - не плутайся в тітки під ногами, коли вона прибиратиме.

Гаррі вийшов з будинку чорним ходом. Був чудовий сонячний день. Він перетнув галявинку, впав на садову лавку і тихенько заспівав сам собі: «Многая літа-літа... многая літа...»

Ні вітальних карток, ні дарунків... і ще цілий вечір треба вдавати, що тебе не існує... Гаррі сумно розглядав живопліт. Ще ніколи він не почувався таким самотнім. Навіть найкращі друзі - Рон Візлі та Герміона Ґрейнджер, здається, забули про нього. Ніхто з них за ціле літо нічого йому не написав, хоча Рон і обіцяв запросити Гаррі в гості.

Безліч разів Гаррі збирався відкрити закляттями клітку з Гедвіґою, щоб відправити її з листом до Рона й Герміони, але так і не ризикнув. Неповнолітнім чарівникам забороняли вдаватися до магії за межами школи. Гаррі не розповів про це Дурслям, бо знав: тільки страх, що він перетворить їх на жуків-гнойовиків, не давав їм замкнути в комірчині разом з чарівною паличкою й мітлою і його самого. Перші кілька тижнів Гаррі розважався тим, Що бурмотів собі під ніс усілякі нісенітниці, після чого Дадлі прожогом вилітав з кімнати.

Проте звісток від Рона й Герміони й далі не було, тож Гаррі почувався таким відірваним від магічного світу, що навіть дражнити Дадлі йому вже стало нецікаво.

І ось тепер Рон і Герміона навіть забули про його день народження.

За вістку з Гоґвортсу він, здається, тепер віддав би що завгодно! І то від будь-якого чаклуна або чарівниці! Він, мабуть, зрадів би, побачивши навіть Драко Мелфоя, свого запеклого ворога, аби тільки впевнитися, що школа йому не наснилася...

Хоч і в Гоґвортсі не все було прекрасним. Наприкінці навчального року Гаррі зіткнувся віч-у-віч не з ким іншим, як із самим лордом Волдемортом. І нехай Волдеморт був тепер лише жалюгідною тінню себе колишнього, він і далі наганяв страх, був підступний і прагнув відновити колишню могутність.

Гаррі вдруге пощастило врятуватися від Волдеморта, але це сталося чудом, і навіть тепер, коли минуло вже кілька тижнів, Гаррі прокидався серед ночі, обливаючись холодним потом, і думав, де тепер лорд Волдеморт, пригадував його ошаліле обличчя, нестямно вирячені очі...

Зненацька Гаррі завмер, випроставшись на садовій лавці. Він дивився на живопліт, аж тут живопліт і сам подивився на нього. Поміж листям світилося двоє величезних зелених очей.

Гаррі скочив на ноги, і саме тоді з другого боку галявини долинув глузливий голос.

- А я знаю, який сьогодні день, - наспівував Дадлі, перевальцем тюпаючи до нього.

Величезні очі кліпнули і щезли.

- Що? - запитав Гаррі, незмигно дивлячись туди, де щойно були очі.

- Я знаю, який це день, - повторив Дадлі і підійшов ще ближче.

- Чудово! - покепкував Гаррі. - Нарешті ти вивчив назви усіх днів тижня.

- Сьогодні твій день народження, - єхидно мовив Дадлі. - Чому тебе ніхто не привітав? Ти що, навіть друзів не маєш серед тих почвар?

- Не думаю, що твоя мама дуже зрадіє, коли довідається, що ти згадуєш мою школу, - незворушно мовив Гаррі.

Дадлі підтягнув штани, що сповзали з його колихливого пуза.

- Чого ти дивишся на живопліт? - підозріло запитав він.

- Та ось вибираю найкраще заклинання, щоб його підпалити, - відповів Гаррі.

Дадлі миттю відсахнувся, а на його масному обличчі проступив страх.

- Ти не м-можеш... Тато казав, що тобі не можна займатися м-магією... казав, що викине тебе з дому... А тобі нема де дітися... Ти навіть не маєш друзів, які б тебе...

- Тинди-ринди! Фокус-покус... чари-бари... - страшним голосом вимовив Гаррі.

- МА-А-А-А-А-АМ! - вереснув Дадлі й кинувся до хати, плутаючись у власних ногах. - МА-А-МО! Дивися, що він робить!!!

Гаррі дорого заплатив за цю свою розвагу. Хоч ні Дадлі, ні живопліт абсолютно не постраждали, і тітка Петунія знала, що ті слова нічого не означають, Гаррі однаково ледве ухилився, коли вона мало не торохнула його по голові сковородою. Тоді вона вигадала для нього купу роботи і пригрозила не давати їсти, поки він усе не закінчить.

Дадлі собі байдикував - тинявся, ласував морозивом, а Гаррі тим часом