Читати книгу - "Маятник Фуко"

144
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 197
Перейти на сторінку:
часу, були темні, запорошені, облуплені, то тут усе виглядало наче зала для особливо важливих персон в якомусь аеропорті. Приглушена музика, блакитні стіни, затишна зала очікування з вишуканими меблями, стіни, прикрашені фотографіями, на яких видніли добродії з обличчями депутатів, які вручали крилатих Ніке добродіям з обличчями сенаторів. На журнальному столику, в невимушеному безладі, наче у приймальні дантиста, лежали надруковані на лискучому папері часописи — «Літературні дотепи», «Поетичний Атанор», «Троянда та колючка», «Італійський Парнас», «Верлібр». Я ніколи не бачив їх раніше, і згодом зрозумів чому — їх розовсюджували лише серед клієнтів видавництва «Мануціо».

Якщо спершу я гадав, що ми увійшли до приміщення дирекції видавництва «Ґарамон», то невдовзі був змушений змінити свою думку. Ми були в офісі іншого видавництва. У приймальні видавництва «Ґарамон» стояла непримітна, тьмяна вітрина з останніми публікаціями, а його книги були скромні, з нерозрізаними сторінками, з розсудливими сіруватими обкладинками, які мали нагадувати французькі університетські публікації, надруковані на папері, який за кілька років жовтів, і це наводило на думку, що автор, особливо молодий, публікується вже віддавна. Тут була інша вітрина, освітлена зсередини, яка містила книги видавництва Мануціо, деякі з них були розкриті на найяскравіших сторінках — білі, витончені обкладинки, покриті прозорим, елегантним пластиком, рисовий папір з виразним друком.

Серії видавництва «Ґарамон» мали серйозні й вдумливі назви, приміром, «Гуманітарні cтyдiї», або «Філософія». А назви серій «Мануціо» були делікатні й поетичні: «Квітка, якої ти не зірвав» (поезія), «Невідома земля» (проза), «Година олеандру» (ця серія містила назви типу Щоденник хворої дівчинки), «Острів Пасхи» (здається, різноманітна есеїстика), «Нова Атлантида» (останній виданий у цій серії твір — Визволений Кеніґсберґ — Пролегомени до всякої майбутньої метафізики, представленої як подвійна трансцендентальна система та наука про феноменальний нумен). На всіх обкладинках — фірмовий знак, пелікан під пальмою з девізом «я маю те, що я віддав».

Пояснення Бельбо було туманне й небагатослівне: пан Ґарамон був власником двох видавництв, ось і все. Наступними днями я зрозумів, що перехід між видавництвами «Ґарамон» та «Мануціо» був цілком інтимний і конфіденційний. Насправді офіційний вхід до видавництва «Мануціо» був з вулиці Маркезе Ґвальді, а на вулиці Ґвальді гнила атмосфера вулиці Сінчеро Ренато поступалася місцем чистим фасадам, просторим хідникам, вестибюлям з облицьованими алюмінієм ліфтами. Ніхто не міг би й запідозрити, що апартаменти у старому будинку на вулиці Сінчеро Ренато лише трьома сходинками сполучалися з будинком на вулиці Ґвальді. Щоб отримати дозвіл, панові Ґарамонові, либонь, довелося стати на голову; гадаю, йому допоміг один з його авторів, урядовець міського управління будівництва.

Нас одразу прийняла пані Ґрація, в міру поважна матрона, на шиї — хустинка відомої фірми, костюм того ж кольору, що й стіни. Зі стриманою посмішкою вона завела нас до кабінету пана Ґарамона.

Кімната була не надто велика, але нагадувала салон Муссоліні в Палаццо Венеція, з глобусом при вході, а в глибині стояв письмовий стіл червоного дерева, за яким сидів пан Ґарамон. Він дав нам знак підійти ближче, й мені стало боязко. Згодом, коли прийде Де Ґубернатіс, Ґарамон піде йому назустріч, і цей жест сердечности ще більше підкреслить його авторитет, адже відвідувач спершу побачить, як він перетинає залу, а потім сам перетне її під руку з господарем, і простір ніби чудесно подвоїться.

Ґарамон посадив нас перед своїм письмовим столом. Він говорив шорстко, але по-дружньому. «Доктор Бельбо гарно відгукується про вас, докторе Казобон. Нам потрібні здібні співпрацівники. Як ви вже, мабуть, зрозуміли, не йдеться про зарахування у штат, ми не можемо собі це дозволити. Ви одержите належну винагороду за вашу пильність, за вашу відданість, якщо дозволите, адже наша робота — це висока місія».

Він назвав мені попередню суму на основі передбачуваної кількости годин праці, яка в ті часи здалася мені розсудливою.

«Чудово, любий Казобоне». Щойно лиш я став його працівником, він перестав мене титулувати. «Ця історія металів повинна стати захопливою, скажу більше, розкішною. Популярною, доступною, але науковою. Вона має вразити уяву читача, але по-науковому. Наведу вам приклад. Тут, у перших начерках я прочитав про — як же її? магдебурзьку кулю — дві півкулі, складені докупи, повітря зсередини випомповується і там створюється порожнеча. До них припинають дві пари тяглових коней, одну з одного боку, другу — з другого, вони тягнуть у протилежні боки, але дві півкулі не роз’єднуються. Гаразд, це наукове повідомлення. Але воно особливе, воно збуджує уяву, і ви повинні виділити такі образні факти. А виділивши, ви повинні знайти ілюстрацію — фреску, картину олією, будь-що. Тієї епохи. А потім ми дамо її на цілу сторінку, в кольорі».

«Є така ритина», сказав я, «я її знаю».

«Бачите? Молодець. На цілу сторінку, в кольорі».

«Якщо це ритина, то вона буде чорно-біла», сказав я.

«Справді? Чудово, тоді чорно-біла. Точність є точність. Але на золотистому тлі, вона має вразити читача, він повинен перенестися туди, у той день, коли проводили цей експеримент. Зрозуміло? Науковість, реалізм, ентузіазм. За допомогою науки можна дійняти читача до живого. Що може бути більш театральне, драматичне, ніж мадам Кюрі, яка увечері повертається додому й бачить у темряві фосфоресцентне світло, Боже мій, що ж це таке… Вуглеводень, флогістон чи як там воно в біса називалося, — і ось Марія Кюрі винайшла рентгенівські промені. Додайте трохи перцю. Але з пошаною до істини».

«Але що спільного мають рентгенівські промені з металами?» поспитав я.

«Хіба радій — це не метал?»

«Гадаю, що так».

«Ну от. З погляду металів можна освітити весь усесвіт науки. Як ми вирішили назвати книгу, Бельбо?»

«Ми думали про серйозну назву, Метали і матеріальна культура приміром».

«Вона й повинна бути серйозною. Але потрібно щось більше, якась іскорка, дрібниця, якою все сказано, треба подумати… Ось, Всесвітня історія металів. Чи китайці теж там є?»

«Авжеж, є».

«Значить, всесвітня. І це зовсім не рекламний трюк, це правда. А може, навіть Дивовижні пригоди металів».

Саме в цю мить пані Грація оголосила про прихід комендатора Де Ґубернатіса. Пан Ґарамон хвильку завагався, поглянув на мене з сумнівом, але Бельбо подав йому знак, ніби кажучи, що мені можна довіряти. Ґарамон наказав впустити гостя й пішов йому назустріч. Де Ґубернатіс був у двобортному костюмі, з трояндою в петлиці, з авторучкою у кишеньці. Під пахвою він тримав теку, а з кишені його піджака виглядала згорнута газета.

«Любий комендаторе, сідайте, мій любий друг Де Амброзіїс говорив мені про Вас — життя, віддане служінню державі, й таємне поетичне обдаровання, чи не так? Покажіть,

1 ... 70 71 72 ... 197
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маятник Фуко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маятник Фуко"