Читати книгу - "Нетопир"

минулі турне — виявилось, останніми роками Джим Чайверс гастролював з цирковою трупою. Трупою Отто Рехтнаґеля.

— Ясно. Отже, боксери, коли вчинялися злочини, були десь поруч. Але ж у Ендрю в команді Чайверса багато знайомих.

— Ендрю познайомив мене лише з одним. Треба було докумекати, що в Літґау він мене возив зовсім не для того, щоб розслідувати банальне зґвалтування. Тувумба був для Ендрю майже як син. Вони багато чого пережили разом. З усіх його підопічних він один став для Ендрю рідним. І хоча Ендрю Кенсинґтон ніколи б не зізнався в теплих почуттях до своїх одноплемінників, Тувумбу він, здається, любив саме тому, що вони обидва були аборигенами. Тому Ендрю не міг заарештувати його сам. Всі його моральні переконання, природжені й набуті, зникали мов дим, коли йшлося про відданість своєму народові й любов до Тувумби. Ніхто не знав, яка страшна боротьба весь час тривала в його душі. Він повинен був зупинити маніяка і при цьому не вчинити дітовбивство. Для цього йому й знадобився я, стороння людина, яку можна було підштовхнути до мети.

— Кажеш, Тувумба?

— Тувумба. Ендрю дізнався, що всі вбивства — його робота. Можливо, йому розповів про це Отто Рехтнаґель, що страждав через нещасне кохання, коли Тувумба його покинув. Можливо, Ендрю узяв з нього слово нічого не повідомляти поліції, щоб не стати учасником затримання злочинця. Але, гадаю, Отто готовий був розколотися. Безперечно, він потерпав за своє життя, адже зрозумів: Тувумбі не потрібен живий екс-коханець, який може видати його, коли тільки заманеться. Тувумбі було відомо, що Отто спілкується зі мною і що гра може скінчитися будь-якої миті. Тоді він вирішив убити його під час вистави. Вони й раніше гастролювали зі схожою програмою, тож Тувумба знав, коли краще діяти.

— А чому не вбити Отто у нього вдома? У нього ж були ключі?

— Я й сам над цим голову сушу. — Харрі замовк.

Маккормак помахав рукою:

— Харрі, не бійся, висловлюй своє припущення. Шкоди від цього не буде.

— Гординя.

— Гординя?

— Тувумба не тільки психопат, він ще й фанфарон. Не можна недооцінювати гординю. Вбивства на сексуальному ґрунті можна пояснити одержимістю, але це вбивство він збирався вчинити з необхідності. Руки в нього були розв’язані, манія не змушувала його наслідувати якийсь зразок. З’явилася можливість скоїти ефектне вбивство, яке увінчало б його життя. Можна сказати, це йому вдалося — «вбивство клоуна» згадуватимуть і тоді, коли про вбитих дівчат уже забудуть.

— Гаразд. І коли Ендрю дізнався, що ти збираєшся заарештувати Отто, то втік з лікарні, щоб нас зупинити?

— Мені здається, він поїхав відразу до Отто, щоб поговорити з ним, підготувати до арешту, сказати, як важливо для нього мовчати про Тувумбу, щоб ні Отто, ні Ендрю не були причетними до цієї справи. Заспокоїти його, сказати, що Тувумбу все одно схоплять, як Ендрю й планував, треба тільки трохи зачекати. І щоб я зачекав. Але щось пішло не так. Не знаю що, але не сумніваюся, що Ендрю Кенсинґтона кінець кінцем убив Тувумба.

— Чому ти такий упевнений?

— Інтуїція. Здоровий глузд. І ще — одна маленька деталь.

— Яка?

— Коли я відвідував Ендрю, він сказав, що завтра до нього прийде Тувумба.

— І що?

— У лікарні Сент-Етьєн відвідувачів записують на вході.

Юн потелефонував до лікарні, і вони перевірили, хто дзвонив або приходив до Ендрю після мене.

— Говори ясніше, Харрі.

— Якби щось сталося, Тувумба зателефонував би Ендрю до лікарні й залишив повідомлення. А оскільки він цього не зробив, отже, ніяк не міг дізнатися про відсутність Ендрю, не доходячи до реєстратури. Але тоді б його відмітили в книзі відвідувачів. Отже…

— Отже, він сам убив його вчора ввечері.

Харрі розвів руками:

— Навіщо йому йти до того, кого вже немає, сер?

Неділя була довга. Вона видалася Харрі довгою з самого ранку. Всі зібралися в кімнаті для нарад і один поперед одного намагалися продемонструвати свою кмітливість.

— Отже, ти дзвониш йому на мобільний, — сказав Водкінс. — І перевіряєш, чи він удома.

Харрі заперечливо похитав головою:

— Він обережний і ховає Бірґіту в іншому місці.

— Може, у нього вдома ми знайдемо яку-небудь зачіпку? — припустив Леб’є.

— Ні! — категорично заперечив Харрі. — Якщо він дізнається, що ми побували в нього вдома, то зрозуміє, що я все вибовкав, і тоді Бірґіті кінець.

— Ну, для цього він повинен спочатку прийти додому, а ми будемо вже напоготові й схопимо його, — не здавався Леб’є.

— А раптом він і це передбачив і зуміє вбити Бірґіту без своєї присутності? — відповів Харрі. — Що, коли вона лежить де-небудь зв’язана, а Тувумба не скаже нам, де? — Харрі обвів товаришів поглядом. — Наприклад, він установив бомбу, яка вибухне через певний час.

— Стоп! — Водкінс ляснув по столу. — Не треба все перетворювати на сюжет для коміксу! Як це насильник раптом перетвориться на підривника? Час іде, й можна просто протирати штани. Але я вважаю, непогано було б заглянути до Тувумби додому. І поставити там добрячу мишоловку.

— Він не такий дурень! — сказав Харрі. — Ви розумієте, що так ми ставимо життя Бірґіти під загрозу?

Водкінс похитав головою:

— Не хотів цього казати, Ховлі, та боюся, твоє ставлення до викраденої заважає тобі зараз мислити тверезо. Давай зробимо так, як сказав я.

Промені вечірнього сонця пронизували дерева на Вікторія-стрит. На бильці сусідньої лавки сидів птах кукабурра і прочищав горло перед вечірнім концертом.

— Ти, напевно, міркуєш, дивно, як це люди можуть сьогодні ходити й посміхатися, — говорив Джозеф. — Що от вони повертаються з пляжу, із зоопарку або від бабусі у Воллонґонзі і думають лише про недільну вечерю в колі сім’ї. Ти, мабуть, сприймаєш як особисту образу те, що в листі виграє сонце, коли тобі хочеться бачити світ у руїнах і сльозах. Харрі, друже мій, що я можу тобі сказати? Ти помиляєшся. Недільний обід чекає, і так і має бути.

Харрі мружив очі на сонці.

— Може, вона хоче їсти, може, їй боляче. Але найгірше — думати, як їй, мабуть, страшно.

— Якщо вона це витримає, то стане хорошою дружиною. — Джозеф свиснув кукабуррі.

Харрі запитально подивився на нього. Джозеф стверджував, що неділя в нього вихідний, і зараз був тверезий.

— Раніше в аборигенів, перш ніж вийти заміж, жінка повинна була витримати три випробування, — пояснив Джозеф. — Перше — терпіти голод. Два дні вона повинна була пробути на полюванні або в дорозі без їжі. Потім її відразу ж садовили перед вогнищем, на якому смажилося соковите м’ясо кенгуру або ще що-небудь смачне. Треба було стриматися