Читати книгу - "Кладовище домашніх тварин"

сказав вийти сюди, то, мабуть, з могил піднялися б усі померлі».

Думки про такі первісні, стихійні сили пронизали Луїса холодом. Він раптом згадав, як Еллі розповідала про свій перший день у школі, як Ґейдж заснув у нього на колінах, поки вони з Рейчел слухали белькіт доньки про «Старого Макдональда» і місіс Берріман. Він згадав свої слова: «Я тільки вкладу малого спати», а коли піднявся з сином нагору, жахне передчуття пронизало його, і тільки тепер він збагнув: ще тоді, у вересні, якась частинка його знала, що Ґейдж скоро загине. Частинка його знала, що Оз, Вевикий і Гвізний, був поряд. Це був нонсенс, це була дурниця, це була забобонна маячня у своєму чистому неприкритиму вигляді… і це була правда. Він знав це. Луїс пролив на сорочку пиво, і Черч стомлено підняв голову, перевіряючи: може, ось-ось почнеться атракціон «віддухопель кота».

Луїс раптом пригадав своє запитання до Джада; пригадав, як рука старого смикнулась, скинувши зі столу дві порожні пляшки з-під пива. Одна з них тоді розбилася.

«Не говори ніколи про таке, Луїсе».

Але насправді він хотів розказати — чи принаймні думав про це. «Кладвишче домажніх тварин». Те, що лежало за ним. Ідея була вбивчо привабливою. Вона ховала в собі логіку, яку неможливо було заперечувати, своєрідний баланс. Черч загинув на дорозі, Ґейдж загинув на дорозі. Ось лежав Черч (Звісно, він змінився! Був гидким у певному сенсі!), але він був тут. Еллі, Ґейдж, Рейчел, усі вони поладили з котом. Так, він убивав пташок, це правда, він тягнув додому вбитих мишей, але ж усі коти так роблять. Черч зовсім не став чимось на кшталт монстра Франкенштейна. Багато в чому Черч залишився все тим же добрим котом, що і раніше. На загал, з Черчем все було гаразд.

«Ти намагаєшся дати всьому раціональне пояснення, — прошепотів голос. — З Черчем не було все гаразд. Він став зловісним привидом. Ґава… Пам’ятаєш ту ґаву, Луїсе?»

— Святий Боже, — промовив Луїс наче не своїм, стривожено тремтячим голосом.

Бог, ну звісно, чудово. У похмурих книженціях про вампірів та привидів зараз був би найкращий час, аби пом’янути ім’я Бога. Тож про що — про що, в ім’я Бога, — він думав? Він думав про страшне богохульство, у котре навіть зараз не міг повністю повірити. Найгірше те, що він брехав собі. Не просто намагався раціоналізувати відоме йому, а відверто брехав.

«Яка ж тоді правда? Ти дійсно хочеш знати цю грьобану страшну правду? Яка вона?»

Почнімо з того, що Черч більше не кіт взагалі. Він виглядає, як кіт, навіть поводиться так само, але він не більше, ніж дешева імітація. Люди не могли зазирнути за неї, але вони відчували щось недобре, кіт просто сочився цим. Луїс згадав, як одного разу до них на гостину завітала Чарлтон. Це були якісь передріздвяні посиденьки. Вони сиділи тут, у вітальні, розмовляли після вечері, і Черч стрибнув їй на коліна. Чарлтон миттєво відштовхнула кота, а її рот викривила інстинктивна гримаса огиди.

Великої біди в цьому не було. Ніхто цього навіть не прокоментував. Але там було щось. Чарлтон відчула — кіт був чимось лихим. Луїс допив пиво і знову посунув до холодильника. Якщо Ґейдж повернеться таким, це буде жахливо.

Пиво зашипіло, і Луїс зробив глибокий ковток. Він сп’янів… Дуже сп’янів, і завтра у нього страшенно болітиме голова. «Як я пішов на похорон мого сина з похміллям» — автор Луїс Крід. Автор нашого бестселера «Як через мене мій син потрапив під колеса вантажівки» та інших захопливих творів.

Напитися. Точно. Він розумів, що, тільки напившись у дим, зможе тверезо обдумати цю божевільну ідею.

Попри все ідея видавалася йому вбивче привабливою, сповненою хворого блиску і потворної чарівності. Так, перш за все, ця думка мала особливий шарм.

У його голові з’явився Джад.

«Ти робиш це тому, що воно тримає тебе. Тому що індіанський могильник — таємне місце, а таємницею хочеться поділитися… Вигадуєш якісь причини… Тобі навіть здається, що це хороші причини… Та здебільшого ти робиш це, бо хочеш… Або мусиш…»

Низький протяжний голос Джада, голос чистокровного янкі, пронизував плоть. На шкірі повстали сироти, здавалося, ніби по шиї хтось провів довгим пером.

«Бо це таємниця… Людське серце твердіше за камінь, Луїсе, — як ота земля на кладовищі мікмаків. Людина ростить, що здужа, а опісля жне плоди того…»

Луїс почав розуміти те інше, що розповідав йому Джад про могильник мікмаків. Він почав порівнювати дати, сортувати їх, складати — робив усе те ж саме, що й коли складав важкі іспити.

Пес. Спот.

«Я міг роздивитися місця, де сплутані дроти поранили його, — там не було шерсті, а на шкірі виднілися виямки».

Бик. Інший образ з’явився у нього перед очима.

«Лестер Морган закопав на індіанському могильнику свого бугая Генретті… Лестер тягнув його аж туди на санях… Застрелив його через два тижні… Бугай став злобним, дійсно злобним. Але це єдина тварина, яка справді стала небезпечною.

Він став злобним.

Людське серце твердіше за камінь.»

Він став дійсно злобним.

Це єдина тварина, яка справді стала небезпечною.

Зазвичай ти робиш це, бо, якщо ти там бував, — це твоє місце.

Не було шерсті, а на шкірі виднілися виямки.

Генретті… ідіотське ім’я для бугая.

Людина жне плоді того, що сіє…

То мої щури. То мої птахи. Я купив цих довбодзьобів.

Це твоє місце, таємне місце, і воно належить тобі, а ти належиш йому.

Він став злобним, але це єдина тварина, яка справді стала небезпечною.

Що ти купиш наступного разу, Луїсе, коли вночі завиватиме вітер, а місяць прокладе шлях крізь дерева до цього місця? Хочеш знову дряпатися на ті сходи? Коли люди дивляться фільм, вони знають, що персонажі коять несусвітню дурницю, дряпаючись цими сходами, але в реальному житті вони роблять те саме — палять, не пристібають паски безпеки, переїжджають з родинами поближче до доріг, якими з ранку до вечора сновигають вантажівки. Отже, Луїсе, що скажеш? Ти дійсно хочеш знову видряпатися тими сходами? Ти хочеш залишити свого сина мертвим чи пройдеш крізь двері № 1, двері № 2 чи навіть двері № 3?

Гей-гай, ану давай!

Став злобним… тільки тварин… на шкіри виднілися… людина… твій… його…

Луїс вилив решту пива до раковини, відчуваючи, що його зараз знудить. Кімната закружляла, як при хитавиці.

У двері постукали.

Довгий час — принаймні він так думав — Луїс вірив, що цей звук існує лише в його голові, галюцинація.