Читати книгу - "Точка Обману"

відчула, як хтось зробив їй укол. Біль швидко вщух. Тремтіння дещо вгамувалося.

Тепер її тілом стало ширитися нове химерне відчуття — немов її колють шпильками та голками. Скрізь, по всьому тілу — сильно і болюче. їх були мільйони, цих голок, і біль посилювався кожного разу, коли вона робила порух. Рейчел намагалася лежати непорушно, але потоки води продовжували лупцювати її тіло. Чоловік, що стояв над нею, взяв її за руки і почав згинати й розгинати.

Господи, як же боляче! Рейчел була надто слабка, щоб опиратися. Сльози виснаження й болю покотилися по її щоках. Вона міцно заплющила очі, намагаючись відгородитися від усього світу.

Нарешті голки й шпильки почали поволі щезати. Дощ припинився. Коли Рейчел розплющила очі, її погляд був уже чіткішим.

І враз вона побачила їх.

Коркі й Толланд лежали поруч, напівголі та мокрі. З виразу їхніх облич вона здогадалася, що її товариші щойно пережили те саме. Карі очі Толланда були у кров’яних прожилках і блищали, наче скляні. Побачивши Рейчел, він зобразив на обличчі подобу посмішки, але його посинілі губи тремтіли.

Рейчел спробувала сісти й обвести поглядом химерне приміщення. Усі троє лежали безладною купою переплетених рук та ніг на підлозі маленької душової кімнати.

66

Чиїсь сильні руки підняли її.

Рейчел відчула, як могутні незнайомці витирають її насухо і загортають у ковдри. Ось її кладуть на якесь медичне ліжко й енергійно масажують її руки, ноги і ступні. Ще один укол у руку.

— Це адреналін, — сказав хтось.

Рейчел відчула, як препарат розтікся її венами, немов сила життя, повертаючи жвавість м’язам. Хоча в животі й досі відчувалася якась льодяна порожнеча, до кінцівок поволі поверталася кров.

Воскресіння з мертвих.

Вона знову спробувала зосередити погляд. Коркі й Толланд лежали поруч, тремтячи під ковдрами, а тим часом чоловіки зробили їм масаж і уколи. Рейчел не сумнівалася, що ця дивовижна група людей щойно врятувала їм життя. Багато хто з них був мокрий як хлющ, вочевидь від того, що вони так і не встигли роздягтися в душі, бо поспішали надати їм допомогу. Хто були ці люди і як вони так вчасно опинилися поруч із айсбергом, було поза межами її розуміння. Але зараз це не мало жодного значення, Головне, що вони живі.

— Де... ми? — вичавила з себе Рейчел, і від такої простої дії, як мовлення, у неї страшенно заболіла голова.

Чоловік, який її масажував, відповів:

— Зараз ви на медичній палубі військової...

— Струнко! — гукнув хтось.

Рейчел відчула біля себе метушню і спробувала сісти на ліжку. Хтось із чоловіків у блакитному допоміг їй і поправив на її плечах ковдри. Рейчел протерла очі і побачила, що до кімнати хтось увійшов.

Новоприбулий виявився кремезним афроамериканцем. Він був вродливий і випромінював владний авторитет. На ньому була уніформа кольору хакі.

— Вільно! — скомандував він, підійшов до Рейчел, став біля неї і зміряв гострим поглядом чорних очей. — Гарольд Браун, — відрекомендувався він низьким голосом з командними нотками. — Капітан корабля ВМС США «Шарлотта». А як звуть вас?

«Корабель ВМС США “Шарлотта”», — подумки повторила Рейчел. Ця назва здалася їй віддалено знайомою.

— Секстон... — відповіла вона. — Мене звуть Рейчел Секстон.

На обличчі капітана з’явився спантеличений вираз. Він підійшов ближче й уважніше придивився.

— Чорт забирай. Це й справді ви!

Рейчел розгубилася. Звідки він мене знає? Вона не сумнівалася, що бачить цього чоловіка вперше, хоча коли опустила погляд з обличчя на груди капітана, то побачила над кишенею знайому емблему: орла, що тримав у пазурах якір і був обрамлений словами «ВМС США».

Тепер Рейчел пригадала, звідки вона знала назву «Шарлотта».

— Ласкаво просимо на борт нашого судна, — сказав капітан. — Ви нещодавно аналізували декотрі наші розвідувальні звіти. Я знаю, хто ви.

— Але ж чим ви займаєтеся в цих водах? — розгублено спитала вона.

Обличчя афроамериканця трохи посуворішало.

— Якщо чесно, міс Секстон, я збирався поставити вам те саме запитання.

Раптом Рейчел помітила, як Толланд поволі сів на ліжку і вже розкрив рота, щоб пояснити. Але вона рішуче захитала головою — мовляв, замовкни. Не тут. І не зараз. Вона анітрохи не сумнівалася, що перше, про що заговорять Коркі й Толланд, буде метеорит і напад спецназівців, але це явно була не та тема, яку слід обговорювати у присутності команди підводного човна ВМС США. У розвідувальних колах допуск до секретів панував над усякими іншими міркуваннями — незалежно від критичності ситуації. А метеорит і пов’язані з ним обставини залишалися засекреченими.

— Мені треба поговорити з директором управління військово-космічної розвідки Вільямом Пікерінгом, — сказала Рейчел капітану. — Приватно і негайно.

Капітан здивовано вигнув брови, вочевидь не звиклий отримувати накази на борту власного судна.

— Мені треба повідомити йому секретну інформацію.

Капітан довго вивчав її поглядом.

— Спочатку давайте повернемо температуру вашого тіла до норми, а потім я зв’яжу вас із директором управління розвідки.

— Сер, це невідкладно. Я... — Рейчел замовкла.

Її очі щойно помітили годинник, який висів на стіні медичної рубки.

19:51.

Рейчел здивовано закліпала очима.

— А... цей годинник правильно йде?

— Пані, ви перебуваєте на кораблі. А корабельні годинники завжди йдуть точно.

— А це... східний час?

— Так, сьома п’ятдесят одна пополудні стандартного східного поясного часу. Ми вийшли з Норфолка.

«Боже милосердний! — спантеличено подумала Рейчел. — Зараз тільки сьома година п’ятдесят одна хвилина?» А у неї було таке враження, що відтоді, як вона втратила свідомість, минуло багато годин. А ще навіть немає восьмої! Президент іще не виступив з публічною заявою про метеорит! Я ще маю час зупинити його! Вона вмить зісковзнула з ліжка і закуталася в ковдри. Її ноги тремтіли.

— Мені треба поговорити з президентом. Негайно.

Капітан трохи розгубився.

— Президентом чого?

— Президентом Сполучених Штатів!

— А мені здалося, що ви збиралися поговорити з Вільямом Пікерінгом.

— Я вже не маю часу. Мені потрібен президент.

Капітан не поворухнувся; його велетенська фігура затуляла їй шлях.

— Наскільки мені відомо, президент невдовзі дасть дуже важливу прес-конференцію в прямому ефірі. Сумніваюся, що зараз він приймає особисті телефонні дзвінки.

Рейчел випрямилася настільки, наскільки змогла на своїх і досі тремтливих ногах, і втупилася поглядом у капітана.

— Сер, ви не маєте необхідного допуску, щоб я пояснювала вам ситуацію, але невдовзі президент може зробити жахливу помилку. Я маю інформацію, яку