Читати книгу - "Лабіринт"

— Зараз полікуємо.

Повернувшись до неї грудьми, він почав ворожити над її плечем, долоні кружляли, наче птахи, і, відчуваючи полегкість, Єва думала: «Це проста щастя, що ми не розминулися!»

— Ти казала — ознайомиш… — заговорив Тао, коли скінчив сеанс лікування.

— Так, мій Адаме, я покажу тобі… Ти ще ж не бачив Антарктиди?

— Тільки з орбіти. Сніг і сніг.

— Так от, вирулюй обережно, не зачепи мамонтів, і стартуй на крижаний континент!

Тао здивовано скинув бровами, коли; Єва запропонувала летіти до Південного полюса. Що там цікавого в снігах? Проте нічого не сказав, тільки зиркав на неї закоханими очима. Який гострий розум у цієї земної дівчини, скільки енергії! Як це добре, що вона здогадалась показати йому цей ще не досліджений континент!

Раптом по кабіні ударили сонячні промені — «Птиця» з ночі потрапила в ясний день. Швидко зелені поля, густі ліси, пагорби і долини втонули у голубому мареві, натомість океан розгорнув сувій синього серпанку, оздобленого блискітками. Та з наближенням до полярних широт день пригасав, а далі й зовсім померк у сніговій заметілі. Сіра пелена запнула обрій, довелося піти на зниження. Єва припала до «ока» і деякий час невідривно дивилася вниз.

— О, бачу! Бачу! — скрикнула, змахнувши рукою. — Там — ангари.

Тао відразу помітив золотисті цяточки і скерував «Птицю» до них. Виходить, тут, у снігах… Неймовірно!

— Що це, місто? — спитав, стежачи за світловими сигналами внизу, що з цяток розрослися в безконечну гірлянду.

— Зараз усе побачиш, бери тільки лівіше… Так… Зелене світло — значить вільно.

Шурхнули у сніговицю, і навстріч їм попливла гігантська рурка, на верхній дузі якої світився зелений рефлектор. Як тільки «Птиця» пройшла теплу повітряну запону, рефлектор засвітився червоним, попереджаючи, що бокс зайнято.

— Оце так… — дивувався Тао, ідучи з Євою просторим світлим тунелем. — А ми вже тривожились за долю земного людства… Що це за тунелі?

— Ми вступаємо до грандіозного міста — Кріотауна.

— Кріотауна? — чомусь перепитав філієць.

— Так, це — Кріотаун, крижане місто, архітектурний феномен. Тут живе біля дев’яти мільярдів чоловік.

— А жінки? — здивувався Тао.

— І жінки тут, звичайно, — усміхнулась Єва. — Це так говорять про все населення. Усіх — майже дев’ять мільярдів…

Цифра, мабуть, не справила на зореплавця особливого враження, він ще не дуже знався на земних числах, але те, що бачив, дивувало його і захоплювало. З першого ж кроку в очі впадала технічна могутність і сила. Стіни тунелю поблискували, наче обсипані сніжинками, але який може бути сніг, коли тут дуже тепло, так само, як і там, на зеленому континенті. Спитав Єву, що то за матеріал, і вона розтлумачила: облицювальне металічне скло.

Тунель привів їх до широкого проспекту, і Тао зупинився, немов заворожений. Уздовж проспекту кількома рядами вишикувались густолисті дерева, а над ними синіло небо! Духмяний літній вітерець обвівав обличчя, звучала притишена музика. На тротуарах багато людей у яскравому легкому одязі. Одні поспішають, певне, у справах, інші — прогулюються. Не встиг юнак розпитати Єву про дерева і небо, як біля них із шурхотом зупинився довгий напівпорожній вагон. Власне, цей транспорт скорше нагадував човна, бо ні стін, ані даху не мав, лише невисокі борти і прозорий козирок попереду. Вони сіли в зручні м’які крісла, і човен рушив. Швидкість наростала, юнакові з Філії здалося, що вони відриваються від поверхні проспекту, і тільки тепер він помітив, що водія немає, оглянувся — може, позаду? — але й там не було. І ніякої кабіни чи пристрою для керування не помітив.

— Як він рухається? — спитав, прихилившись до Єви.

— Транспортна система Кріотауна — просто чудо, — сказала Єва. — Я точно й не знаю. Магнітні силові пасма…

Тим часом човен справді піднявся вгору, вони вже пливли вище дерев, прямуючи в безбережний голубий простір. Нараз у цьому небі вигулькнув інший проспект з численними фонтанами посередині, а вгорі з’явилося інше небо — по ньому пливли хмари.

— Поспішаймо, щоб нас дощ не застав. — Ступивши на тротуар, Єва поглянула вгору.

— І тут буває дощ? — здивувався Тао. — Навіщо?

— Кругообіг води. Це одна система: фонтани — небо. Але найважливіша функція, мабуть, психологічна.

— Тобто?

— Створюється ілюзія нормальних, природних умов життя.

Побіля фонтанів, попід їхніми шумливими струменями, що витворювали все нові й нові фігури, снували закохані пари. Взявшись за руки, вони мовчки дивилися на водяне гілля, що виблискувало у сонячному світлі.

— Агов, Єво! — почулося здалеку, і до них, махаючи рукою, протовпився високий рудоволосий хлопець. Побачивши, що Єва не сама, знітився, притлумив свою радість. — Повернулася?

— І не подумаю! — дівчина стріпнула волоссям.

— Але ж ти тут?

— Це ось інопланетянин хоче побачити… Рудоволосий зиркнув на Тао, ніяково осклабився:

— Ти, як завжди, з химерами…