Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

можуть бути і сумісними, і несумісними. Якщо ж дві правові норми визначені як загальна і спеціальна за критерієм особливості гіпотези, вони завжди є несумісними: спеціальна правова норма повністю виключає дію (застосування) загальної. § 47. Критерій поділу правових норм на загальні і спеціальні

Критерієм поділу правових норм, що співпоставляються, на загальні і спеціальні є сфера дії кожної із таких норм. Мається на увазі сфера, визначена правотворчим органом при поділі предмета правового регулювання шляхом виокремлення із роду суспільних відносин певного їх виду. Правові норми, що співвідносяться як загальні і спеціальні, мають сфери дії, що співвідносяться як рід і вид. Вид ніколи не виходить за межі роду. Якщо сфера дії норми, стосовно якої вирішується питання про можливість визнання її спеціальною, хоч би незначною мірою виходить за межі сфери дії норми, яку передбачається визнати загальною, зазначені правові норми не співвідносяться як загальна і спеціальна.

1. Спеціальна правова норма має предмет правового регулювання, що є вужчим, ніж предмет регулювання загальної норми, і ніколи не виходить за межі предмета регулювання загальної норми. Предмет регулювання спеціальної правової норми може виокремлюватись перш за все за колом учасників відповідних відносин. Так, відповідно до загальної правової норми, що встановлена частиною першою ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають на території України на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України. Тут же передбачається можливість встановлення норм-винятків із наведеного загального правила Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

На підставі цього конституційного положення ч. 4 ст. 22, ч. 2-4 ст. 81 Земельного кодексу встановлюють особливості набуття та реалізації іноземцями та особами без громадянства права на землю.

За суб’єктним критерієм виокремлюються майнові відносини у сфері господарювання із кола майнових відносин, що регулюються цивільним законодавством. Земельне законодавство встановлює спеціальні правила щодо права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад, держави. Податковий кодекс встановлює спеціальні правові норми щодо оподаткування суб’єктів господарювання, що застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. Сімейне законодавство встановлює спеціальні правові норми щодо аліментних обов’язків деяких членів сім’ї та родичів. Кримінальний кодекс і Кодекс України про адміністративні правопорушення встановлюють спеціальні правові норми про відповідальність певних категорій осіб.

2. Об’єкт правовідносин є наступним критерієм виокремлення спеціальних правових норм, що регулюють певну сукупність суспільних відносин. За цим критерієм виокремлюються правові норми, що стосуються нерухомих речей, речей, визначених індивідуальними ознаками, окремих видів цивільних і господарських зобов’язань. Іноді об’єкт правовідносин є критерієм виокремлення предмета регулювання спеціальних правових норм одночасно з особливим суб’єктним складом правовідносин. За такими двома критеріями виокремлюється група спеціальних правових норм, що регулюють відносини щодо оренди державного і комунального майна.

3. Певне коло суспільних відносин може виокремлюватись як предмет правового регулювання за критерієм мети законодавця створити особливу правову конструкцію. Так з’явились у цивільному праві України зобов’язання ренти, управління майном, пожертви.

4. Є практика встановлення правових норм, що набувають значення спеціальних за часовим і просторовим критеріями. Так, спеціальні правові норми, що діють впродовж відповідного часу встановлюються законами «Про правовий режим воєнного стану», «Про правовий режим надзвичайного стану». Закони про Державний бюджет України встановлюють правові норми, що діють впродовж одного року. За просторовим критерієм виокремлюються спеціальні правові норми, що встановлені законами та регулюють господарську діяльність у спеціальних (вільних) економічних зонах, у виключній (морській) економічній зоні України, на державному кордоні України тощо (ст. 411-418 ГК).

5. Підстава виникнення правовідносин також може бути критерієм їх виокремлення та встановлення спеціальних правових норм, що поширюються на такі правовідносини. Так, ч. 4 ст. 81 і ч. 4 ст. 82 Земельного кодексу встановлюють спеціальні правові норми, що стосуються земель сільськогосподарського призначення, отриманих у спадщину іноземними громадянами, особами без громадянства, іноземними юридичними особами.

6. Виявлення загальної і спеціальної норми — це суто формально-логічна операція, проте і в середовищі науковців і серед суддів є прагнення залишити за собою певний простір для того, щоб при тлумаченні правових норм з метою виявлення тих норм, які співвідносяться як загальна і спеціальна, відійти від висновків, що диктуються формальною логікою, на користь доцільного, з точки зору правоінтерпретатора, вирішення відповідної колізії. З цього приводу О. А. Беляневич висловлює загальне зауваження про те, що «судова практика як інтелектуальний результат діяльності з вирішення правових конфліктів формується за законами не лише формальної логіки (правилами і формами готових суджень;, а й логіки діалектичної, зосередженої на русі форм мислення»[159]. Видається, що діалектична логіка є лише розділом (частиною) діалектичного матеріалізму, що був знаряддям у руках політичних сил, що прагнули побудувати суспільство насильницькими методами за придуманим ними зразком. Тому діалектична логіка непридатна для вирішення колізій між загальними та спеціальними нормами. Втім, і для вирішення колізій між правовими нормами взагалі. Проте ми пропонуємо читачам цієї книги самим задуматись над застосуванням діалектичної логіки до тлумачення актів законодавства та пригадати можливі випадки, коли в процесі правотлумачення і правозастосування вони використовували діалектичну логіку. У цьому можуть допомогти роздуми О. Ф. Черданцева над проблемою ролі діалектичної логіки в тлумаченні нормативно-правових актів[160]. На нашу думку, ці роздуми показують неконструктивність і безплідність спроб звернення до діалектичної логіки з метою вирішення проблем тлумачення правових актів.

А. М. Мірошниченко більш конкретний в обґрунтуванні можливості відступити від формальної логіки при вирішенні колізій між загальними і спеціальними нормами. Він вважає, що думка про спеціальну норму як таку, що «регулює вужче коло відносин «всередині кола відносин, врегульованих загальною нормою»