Читати книгу - "Сигнали з Всесвіту, Володимир Бабула"

і син! Уже також прокидається вдосвіта… Чому не спиш, Юрко?

— Боюсь, щоб татко не пішов. Я обіцяв хлопцям з гуртка запитати, чи можемо ми прийти сьогодні о десятій в лабораторію подивитись репортаж… Татусю, правда ж, можна?

— Не знаю, не знаю… — почухав потилицю Заяц. — В мене на сьогодні стільки заплановано, що… За сьогоднішній репортаж ти мені краще вибач. Подивитись його можна добре і вдома або на вашому телевізорі в обсерваторії.

— Ні, татусю, краще в тебе, на Петржалці! — попросив хлопець. — Я вже друзям пообіцяв… Побачиш, тебе ніяк не потурбуємо. Адже це в день річниці, тату…

— Ну, хто встоїть перед вами, наукові працівники! — засміявся Заяц. — Але попереджаю, що вас до лабораторії не покличу. Лишитесь в кімнаті для гостей. Мені потрібна повна тиша.

Юрко з'явився у садку біля лабораторії Заяца ще о пів на десяту. Обійшов навколо будинку, зазираючи в вікна. Помітивши батька, який, схилившись над приладами, щось записував у блокнот, хлопець постукав у шибку і привітально помахав рукою. Потім побіг тротуаром до берега Дунаю, сів у траву і з насолодою підставив обличчя ранковому сонцю.

Блакитним небозводом снували вертольоти та конвертоплани, які цього чудесного недільного ранку переносили екскурсантів у наймальовничіші куточки природи; Дунаєм пливли прикрашені прапорцями плавучі готелі. Але Юрка сьогодні не приваблювали подорожі в незнані країни. Він нетерпляче поглядав на башту висотного будинку біля моста, — власне, на стрілки годинника.

«За п'ять хвилин десята, а хлопців ще нема! — думав він досадливо. — І треба ж їм запізнитись саме сьогодні!.. Ну, чекати не буду: хто пізно приходить, той сам собі шкодить!»

Юрко помчав до лабораторії, навшпиньки зайшов у довгасте приміщення з кількома рядами крісел, сів до круглого столика і ввімкнув телевізор. З проектора ринув потік променів. На протилежній стінці з'явилось неясне зображення. Хлопець ще трошки покрутив ручки настройки. І ось вирисувався малюнок космічного корабля з написом: «Промінь».

— Через три хвилини починаємо телевізійну передачу для молоді, — оголосив диктор. — Як ми повідомляли минулої неділі, сьогоднішній репортаж про подорож «Променя» у Всесвіт буде ювілейним. Вісім років тому зореліт стартував з головного космодрому на Місяці й вирушив у далеку подорож. За останнім повідомленням, одержаним з «Променя», всі члени екіпажу здорові, подорож відбувається точно за розрахунками академіка Навратіла… Юрко так захопився репортажем, що навіть не помітив, що він у приміщенні вже давно не один. А на екрані один по одному проходять кадри, передані свого часу з зоре-льота.

— Що глибше проникає «Промінь» у Всесвіт, то важче стає зв'язуватись з Землею, — продовжує диктор. — Як ви знаєте з школи, радіохвилі поширюються простором з швидкістю світла. А відстань, яку повинен подолати «Промінь», вимірюється світловими роками. Тому на ці роки запізнюються повідомлення з «Променя», а також наші передачі, надіслані завойовникам Всесвіту. А це — великий недолік. Зараз ми дізнаємось чому… Пригадаємо те, що трапилось три роки тому, в п'яту річницю подорожі «Променя» Всесвітом…

На екрані з'являється кабінет президента Всесвітньої Академії наук. Заходить академік Лєсной. Видно, що він схвильований.

— Товаришу президент, мені вдалось розшифрувати загадкові сигнали з Всесвіту. То — благання про допомогу. Істотам з Проксими Центавра чомусь загрожує велика небезпека. Чому саме — я досі не зрозумів.

Президент вітає академіка з великим науковим досягненням, а потім запитує стурбовано:

— Ви переконані, що це справді прохання про допомогу?

— Так, сумніву немає… — простягає академік президенту котушку магнітофонної плівки з записами сигналів та товстий стос паперів. — На жаль, екіпаж «Променя» одержить це повідомлення надто пізно…

На екрані знову з'являється обличчя диктора.

— Це повідомлення, надіслане Академією екіпажу зо-рельота, й досі мандрує міжзоряним простором, а «Промінь», за розрахунками академіка Навратіла, має сьогодні досягнути планети Ікс сонячної системи Проксима Центавра. Будемо сподіватись, що небезпека, яка загрожувала нашим сусідам, уже минула.

На честь відважних завойовників Всесвіту сьогодні в усіх містах світу будуть влаштовані фейєрверки, а на небозводі засяє світловий напис: «ПРОМІНЬ» — ПЛАНЕТА ІКС»…

Шкода, що повідомлення екіпажу «Променя» про прибуття на планету Ікс надійде до нас тільки через чотири роки.

***

Поки хлопці у думці супроводять «Промінь» у його подорожі Всесвітом, доктор Заяц у сусідній кімнаті намагається теоретично осмислити практичні результати вчорашніх дослідів. Дещо в його обчисленнях не збігається.

— Ну, що ж… — говорить він сам до себе. — Ще раз повторимо дослід, а тоді й побачимо, де була помилка…

Доктор Заяц сідає до широкого пульта управління конструкцією і тягнеться до важеля, щоб увімкнути апарати. Проте його рука заклякає в повітрі: що трапилось з гравіметром?.. Яскраво-зелена лінія на екрані тремтить, хоч у лабораторії все нерухоме, потім починає витанцьовувати… Невже землетрус? Але сейсмограф цього не показує…

Доктор опускається в підвал, де на монолітній базальтовій брилі розташовані прилади. Ні, там усе гаразд. Повертається знову до свого кабінету. Тепер уже й сейсмограф поводиться, як при землетрусі.

«Бісова малеча!» — доктор розлючено біжить в кімнату для гостей. Ні, хлопці сидять тихенько, як мишенята, не зводячи очей з екрана. Вони сполохано озираються: доктор Заяц перечепився об стілець.

— Пробачте… Я гадав, що ви мені тут щонайменше трощите меблі… — ніяково пояснив доктор. — Бачите, щось незрозуміле діється з моїм гравіметром…

Він швидко набрав номер на відеофоні і, як тільки в маленькому віконці з'явилось обличчя літньої людини, сердито запитав:

— Даруйте, щось трапилось?.. Так, це Заяц… Де працюють з надпотужними вибуховими речовинами?

Людина на екрані здивувалась:

— Я не розумію вашого хвилювання, товаришу Заяц! Ви забуваєте, що сьогодні неділя… А потім, наскільки мені відомо, останнім часом з вибухівкою не працюють ніде… Момент!.. У