Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"

Ребека дала йому всі ключі, крім одного, сподіваючись, що він цього не помітить. Той ключ був від маленької скриньки, яку їй колись подарувала Емілія і яку вона три­мала в сховку. Але Родон повідчиняв усі шухляди й шафи, викидаючи з них різний мотлох, і таки знайшов скриньку. Ребеці довелося відімкнути її. Там зберігалися різні па­пери, давні любовні листи, всілякі дрібнички й жіночі ре­ліквії. А ще там лежав гаманець з банкнотами. Декотрі з них мали дату десятирічної давності, а одна була зов­сім нова - банкнота в тисячу фунтів, яку їй дав лорд Стайн.

- Це його? - запитав Родон.

- Так,- відповіла Ребека.

- Я йому сьогодні ж відішлю ці гроші,- мовив Родон (тому, що вже почався новий день, обшук тривав довго),- а також розрахуюся з Брігс, бо вона була добра до Роді, і сплачу ще кілька боргів. Повідомиш, куди тобі послати решту. Ти могла б позичити мені сотню, Бекі, з такої купи грошей. Я завжди ділився з тобою.

- Я невинна,- правила своєї Ребека.

Родон вийшов, більше нічого не сказавши.

Про що думала Ребека, коли він її залишив? Минуло ба­гато часу після того, як він пішов, сонце заливало кімнату, а Ребека й далі сиділа на краю ліжка. Всі шухляди були повисовувані, а те, що в них досі лежало, тепер валялося долі: сукні й пера, шарфи й коштовності,- повалені ідоли Суєти лежали в руїні. Коси її розсипалися по плечах, сук­ня роздерлася, коли Родон зривав з неї діаманти. Ребека чула, як він, залишивши її, через кілька хвилин спустився вниз і грюкнув дверима. Вона знала, що він не повер­неться. Він залишив її назавжди. «Чи не накладе він на себе руки? - подумала Ребека.- Ні, хіба що після дуелі з лордом Стайном…» Вона пригадувала своє довге життя, всі сумні події з нього. Ох, яким воно здавалося їй жалю­гідним, яким безрадісним і надаремним! Може, й самій їй випити опіуму і теж вкоротити собі віку - попрощатися з усіма надіями, планами, боргами й успіхами? В такому настрої і застала її служниця-француженка: Ребека сиділа, мов на пожарищі, заломивши руки і втупивши поперед себе сухі очі. Служниця була її повірницею, а платню вона отримувала від лорда Стайна.

- Mon Dieu, madame, що сталося?

Авжеж, що сталася? Винна вона була чи ні? Ребека заяв­ляла, що ні, та хто міг би сказати напевне, коли її уста говорили правду, і чи цього разу було чисте її зіпсоване серце? Стільки брехні й інтриг, стільки егоїзму й хитро­щів, стільки знання й хисту - і таке банкрутство! Служ­ниця засунула завіси і з удаваною ласкою вмовила госпо­диню лягти в ліжко. Потім пішла вниз і позбирала коштов­ності, що валялися на підлозі, відколи Ребека кинула їх там на вимогу чоловіка, а лорд Стайн залишив вітальню.

Розділ LIV
НЕДІЛЯ ПІСЛЯ БИТВИ

Будинок сера Пітта на Грейт-Гонт-стріт тільки почав свій ранковий туалет, коли Родон, у бальному костюмі, якого він не скидав дві доби, промчав повз злякану служ­ницю, що мила сходи, і зайшов до братового кабінету. Леді Джейн уже встала і в халаті сиділа нагорі в дітей, нагля­даючи, як вони одягалися, і слухаючи, як, пригорнувшись до її колін, вони проказували вранішні молитви. Щоранку вони разом з нею виконували цей обов’язок у себе до публічної церемонії, яку очолював сер Пітт і на якій мали бути присутні всі домашні. В кабінеті Родон сів у крісло перед столом баронета, де в зразковому порядку лежали «Сині книги», листи, рівно списані рахунки, симетрично складені брошури, застебнуті на замочок звітні книги, письмове приладдя, скриньки з депешами. Біблія, «Квар­тальний огляд» і «Придворний довідник» - усе рядочком, мов солдати на параді, що чекають огляду начальства.

Книга родинних проповідей, одну з яких сер Пітт зви­чайно виголошував удома щонеділі вранці, теж лежала на­поготові, лишилося тільки розважно вибрати, котру саме проповідь узяти на сьогодні. А біля неї лежав номер га­зети «Оглядач», ще вогкуватий і рівненько складений, призначений для особистого користування сера Пітта. Тільки його камердинер дозволяв собі проглядати газету до того, як клав господареві на стіл. Цього ранку, перше ніж віднести її в кабінет, він прочитав яскравий звіт про «свято в Гонт-гаусі» з перерахуванням прізвищ усіх ви­датних осіб, що мали запрошення від маркіза Стайна на вечір, який ушанував своєю присутністю його королівська величність. Поговоривши про цю подію з ключницею та її небогою, з якими він пив уранці чай і їв гарячі грінки з маслом у їхній кімнаті, і надивувавшись, як Родон Кроулі з дружиною дають собі раду, камердинер потримав газету над парою і знов рівненько склав, щоб до приходу господаря вона здавалася цілком свіжою і неторканою.

Бідолашний Родон узяв газету й спробував згаяти за нею той час, що лишався до приходу брата. Та літери роз­пливалися в нього перед очима, і він не сприймав жодного прочитаного слова. Урядові повідомлення й призначення (сер Пітт як громадський діяч зобов’язаний був їх перегля­дати, а то б він нізащо не допустив у свій дім недільних га­зет), театральна критика, опис змагання на приз у сто фун­тів між «Баркінгським Громилом» і «Улюбленцем Татбері», навіть хроніка Гонт-гауса з дуже схвальним, хоч і стрима­ним описом славетних шарад, у яких відзначилась місіс Бекі,- все це, мов у тумані, пропливало перед Родоном, поки він сидів, очікуючи на появу голови роду Кроулі.

Тільки-но годинник з чорного мармуру в кабінеті почав різко видзвонювати дев’яту, з’явився сер Пітт, свіжий, ви­чепурений, з гладенько виголеним воскового кольору об­личчям, з дбайливо зачесаним і намащеним ріденьким волоссям, у тугому комірці, накрохмаленій краватці й сірому фланелевому халаті; велично спускаючись сходами, він ще дочищував нігті - одне слово, справжній англійський джентльмен минулих часів, взірець охайності і всіляких чеснот. Він аж здригнувся, коли побачив у себе в кабінеті бідолашного Родона в пом’ятому костюмі, розпатланого, з почервонілими очима. Він подумав, що брат не зовсім тверезий і цілу ніч десь гуляв.

- Господи милосердний! - вражено сказав він.- Що тебе принесло сюди так рано, Родоне? Чому ти не вдома?

- Не вдома? - гірко засміявся Родон.- Не лякайся, Пітте, я не п’яний. Зачини двері, я хочу поговорити з то­бою.

Пітт зачинив двері, підійшов до столу, сів у крісло - в те,